Галина Бабич - Професор Шумейко

він уживав словосполучення-паразит «так би мовити». Підстави були.

Якось на розширеному активі комсомольців і комуністів комсорг сказав: «Наближається, так би мовити, ювілей РКСМ (розшифрую для тих, хто не знає — Російська комуністична спілка молоді), тобто 35-та річниця її заснування...» Що там здійнялося?! Навмисне? Чи «ляп»? Хвилю збив директор. Читачу, ти зрозумів. Комсорг Юра Судак — тямущий. Що б ви думали? Вирулив і він. Підсумував у заключному слові таким чином, що Зінь-ка обмежилася тільки усним зауваженням.

— Стосовно танців. Адміністрація заповідника уже не раз зверталася до комсомольської організації з тим, аби було вжито заходи, пов'язані з даним дозвіллям комсомольців. Тому (так і запишемо у протоколі): дозвілля у вигляді, так би мовити, танців віднині відбуватиметься щосуботи і у святкові дні в навчальному корпусі! Порядок денний вичерпано.

ІХ. Культосвітня богема

Десь там далеко з'являються нові міста, закони, постанови уряду, вмирають і народжуються нові галактики, відбуваються партійні і комсомольські збори... І що їм до того — Микола Остюк дуже хоче їсти.

— Оце б двох волів із'їв!

— Ходімо в буфет зв'язківців! Пригощаю я, — Клим прикинув, чи вистачить на дві булочки.

— Ні, Климе, я!

Звідки вона взялася, Нонна з Подолу? Хитрюща, як усі євреї. Наче в кишені моїй побувала.

— Е ні, частую я! — зупинив Нонну педагог Корцов.

Буфет у зв'язківців і смачніший, і дешевший, і затишніший. Що вже й казати про булочки й чай.

Сіли. Навпроти нас — культосвітня богема (музиканти, хормейстер, балетмейстер, керівник драмтеатру). Душа товариства — скрипаль і домрист (в одній особі) красень Глушков. Вишукані манери, берет «а ля Боттічеллі» і ... футляр зі скрипочкою. Столик професіоналів.

Нонна і Валерій Андрійович їх розуміли з півслова — теж музиканти. Ми з Миколою — дилетанти в музиці. Хвала Богу, що хоч так була вона в нашому житті! Нам лишалося тільки захоплюватися грою наших педагогів і дивуватися: який же терпець треба мати, щоб навчати нас.

— Композицію слід почати останнім, а закінчити першим звуком. Так забезпечиться нерозривність гармонії і мелодики. Фуга, п'ятипальцева аплікатура, септимовий акорд, Вагнер, Штраус, Бетховен... — богема так і сипала музичною термінологією. Розмовляли, як ми з Миколою про городину: картоплю, цибулю, петрушку, щавель.

— Після зборів і булочок хочеться ще чогось!

— Мені також, Нонно!

— Знаєш, чого?

— Знаю! Музики, музики, музики! Сама я не можу, піаніно на плечі не покладеш, а Глушков завжди зі скрипкою.

— Подивись, футляр під столом?

— Під столом. Зараз приведу зв'язківців, хай ті попросять. їм не відмовить.

Авжеж. У залах цього приміщення, мабуть, багато підошов постиралося у вальсах, менуетах. Чули ці стіни, як гриміли марші, гімни, «Комуністичній партії хвала!», «Летите, голуби». Але такого вони ще не чули. Тобто нашого педагога Глушкова. Його скрипочка то тужила, то бриніла. Смичок і пальці вправно перебігали струнами, які мало не лопалися від напруги. Зв'язківці парадно виструнчилися, Нонна і Корцов дивилися один на одного і мліли з утіхи, буфетниця гірко плакала.

— Музика від майстра! Концерт закінчено! — виголосив берет «а ля Боттічел-лі» і вклонився.

Коли Шумейко з Остюком поверталися у гуртожиток, ще на вулиці Цитадель-ній почули, як великі дзигарі Лаврської дзвіниці пробили вісім разів. І як завжди, на центральних воротах сторож зустрів їх двома «руськими» словами: «ні зя».

— Нізя, то й нізя. Підемо через тунель. Нонні треба далі, на Поділ. Але ж вона не одна, з нею наш улюблений педагог Корцов.

Х. Фотинія

Коли мостилися спати, Остюк перелякався.

— Щось у нас димом тхне. Ще вчадіємо. Збігай, Климе, до Фотинії!

— А ти хіба не можеш?

— Наче не знаєш. Соромно мені їй на очі тепер показуватись.

— Гаразд.

Клим спустився вниз, у підвальне приміщення, кімнату-келію, де мешкала Фотинія. У дверях зіштовхнувся з парторгом. Свіжим, напахченим одеколоном. Клим просто отетерів, побачивши Каб-здира у Фотинії такої пізньої пори.

— Климе? Що ти тут робиш?

— Та... я до Фотинії. Дух диму якийсь у нас. Може, заслінку рано затулила у грубці? Чого доброго, ще вчадіємо.

— Ну ми це зараз перевіримо, ліквідуємо враз.

І вже до черниці:

— Фотиніє! Мерщій перевір усі груби!

А потім ні