Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

Сірано

Мій пане, ці думки ретельно я простежив: Так! Я не чепурун, не хвинтик і не франт, Та чи людину ж то становить, друзі, бант? Усі ті бантики й прикраси – випадковість, – А Сірано зберіг і честь свою, і совість, І з оком світлим я на світі цім живу Одвертий, сміливий – не в сні, а наяву, І хоч ані рум’ян не маю, ні корсета, Та хто в нещирості підозрює поета? Ношу старенький бриль – та голова під ним, На зло заздросникам, горить огнем живим, І правда, що служу їй вірно до нестями, Своїми срібними вам дзвонить острогами!

Вальвер

Але ж, добродію…

Сірано

Без рукавичок я? Мав пару, хоч старих, але рука моя Одну в лице комусь за зле жбурнула слово!

Вальвер

Шахрай, негідник, бевзь, опудало!

Сірано

Чудово! Дозвольте ж і мені представитись, як так: Савіній-Сірано-Еркюль де Бержерак.

Сміх.

Вальвер

(в нестямі)

Нікчемний блазень!

Сірано

(скрикує, ніби його схопила судорога)

Ай!

Вальвер

(що був відійшов, повертається)

А це ще що за штуки?

Сірано

(з гримасами болю)

Затерпла! От біда! Пора узяти в руки, Розворушить її… Тут лиш не додивись!…

(Кладе руку на шпагу.)

Вальвер

Що?

Сірано

В шпазі, пане мій, мурашки завелись!

Вальвер

(добуває свою шпагу)

Гаразд!

Сірано

Дістанете удар ви знаменитий!

Вальвер

(зневажливо)

Поет!

Сірано

Так, я поет – і хочу потвердити Цю репутацію: як будем фехтувать – Баладу я берусь отут скомпонувать. Форми ви не знаєте цієї?

Вальвер

Нарешті…

Сірано

Три строфи беремо ми для неї, По вісім у строфі віршованих рядків, А на закінчення, як звичай повелів, Чотири ще рядки – посилка чи послання.