Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Елементал 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Елементал" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 43
Перейти на сторінку:
кожного слова він встромляв оте «коротше», хоч від того виходило вдвічі довше. Та я був згоден із ним, що розмовляти в «могилі» набагато безпечніше.

Вессон розвернувся убік Москви-ріки, викермував на набережну, з його лінькуватих рухів було видно, що він просто катається. І хоч до північної столиці майже докотилося літо, на ньому, як і на Смітові, полискувала лайкова бобочка. Я їх розумів: самому доводиться іноді зодягатися не до сезону, коли, кров з носа, потрібні кишені.

— Коротше,— вів далі Ібрагім,— ми тобі підібрали хазу, коротше, квартиру, бо в готелі добре тільки баб трахати. Але й на хазі ти не засидишся. Бо ми вже, коротше, багато знаємо. Якщо Путята не водить за носа Руслана[41], то ми…— Він раптом затнувся, зайшовши далеко зі своїм «коротше», і заткнув рот сигаретою.

Мені хотілося підказати йому, що для зручности найліпше було б називати цих людей Смітом і Вессоном чи, оскільки ці імена вже роздано,— Мініним і Пожарським. Або ще краще Путятою і Вишатою. Але Ібрагім був далекий від цих харків-макогоників.

— Коротше,— сказав він,— ми знаємо, де той об’єкт. Ху… Поганий, коротше, об’єкт. П’ять чоловік охорони, коротше, зі стволами, а нам, ти знаєш, стволів не можна. Добре тільки те, що об’єкт далеко за містом.

— Що ж тут доброго? — спитав я.

— Дещо,— дражливо сказав він.

— Потрібен детальний план об’єкта.

— Е-е-е,— він уже геть роздратовано глянув на мене.— Ти хочеш, щоб я тобі зараз усе описав лівою рукою і по-французькому.

Від останнього слова я трошки напружився, але Ібрагім нагадав:

— Це так, коротше, Штірліц робив. А план буде. Коротше, все буде, окрім стволів.

Попри всю напускну потаємність, Ібрагім був невеликим конспіратором, бо раптом і Сміт встромив свого носа:

— Слухай, Іб, а на фіґа їм ця дівчина? Вона що, вбила когось чи зарізала?

— Думаю, що це ниточка,— багатозначно сказав Іб.

— Яка ниточка? — не зрозумів Вессон.

— Слід.

— «Слід-інвест»? — спитав тупий Сміт.

— Слід-пезд! — роздратовано сказав Іб.— Ниточка може привести до того, кого вони не бачили мертвим.

— Ниточка — це і є слід,— пояснив Вессон.— Слухай, Іб, а вони там цю ниточку не той?..

— Ні… Ні, коротше.

— А довше? — спитав тупий Сміт.

— Заткніть свої піддувайла! — сказав Іб.— Ви бачите, що я розмовляю? Вам як кудись іти без стволів, то ви просто казитеся.

— Ти не про те подумав,— огризнувся Вессон.— Я мав на увазі, чи вони її не… чи не відокремлять душу від тіла.

— Вона їм не потрібна мертва,— сказав Ібрагім.— Коротше, єдине, за що можна не боятися, то це за її життя.

— До певного часу,— додав Сміт.

— А те, про що подумав ти, Іб,— знов озвався Вессон,— цілком може бути. Душа — то одне, а тіло зовсім інше.

— Ти тут не мулла,— сказав Ібрагім.— Давай жени на хазу. І мовчки.

Вессон погнав авто так безстрашно, наче він і народився вперед ногами.

Проїхали ми чимало, поки, нарешті, зупинилися біля станції метро «Сокіл». Ібрагім простягнув мені ключі з круглим зеленим брелоком і назвав адресу.

— Це поруч,— сказав він.— Далі підеш сам. Квартира абсолютно чиста, тут не треба нікому світитися. Коротше, звикай, обнюхуйся, ми тебе знайдемо.— Його червонясті зіниці були десь на дні очей і світились похмурим вогнем.

Джип поїхав далі «уперед ногами», а я подивився на круглий плескатий брелок: на зеленому тлі був зображений самотній вовк — національний символ чеченців. Мабуть, для Ібрагіма існували речі, які він ставив вище за будь-яку конспірацію.

Я «обнюхався» у ближньому кварталі і знайшов своє лігво. Лігво самотнього вовка. Це була однокімнатна квартира на четвертому поверсі висотного будинку: більш-менш умебльована, з телевізором, холодильником і, звичайно ж, телефоном — єдиним живим створінням, з яким іноді доводиться миритися навіть заклятим самітникам. Я не здивувався, коли невдовзі він задзвонив.

— Все нормально?

— Так.

— Тоді відпочивай. І ввімкни холодильник.

Дякую, Іб, сон — це моє друге життя. Я знаю йому ціну. Це моя тінь, мій двійник. Я люблю слухати, як він наближається, люблю вловлювати саме ту мить, коли він хапає мене за сонну артерію. Віднедавна мені це вдається, хоч та мить набагато коротша за постріл із «Шерідана», коротша за 0,6 секунди, які відводять тобі під час тренування для того, щоб ти влучив у терориста. На кіноекрані — натовп людей, жінки з дітьми, а серед них терорист, котрого ти мусиш зліквідувати, і куля точно лягає в ціль. Потім розвертаєшся і стріляєш уже в живих людей, об яких розбиваються кулі-капсули з червоною рідиною. Уві сні все набагато справжніше…

Я відчинив холодильник. Навіщо його вмикати, коли він порожній? На металевій ґратці — лише експлуатаційна інструкція. Я її розгорнув і швидко знайшов те, що мене цікавило. Тут був не лише план об’єкта, а й карта місцевості, де він знаходився. Зробив це, безперечно, профі: що-що, а карту я вмів читати, цьому в Леґіоні надавали більшого значення, ніж таким дурницям, як карате, не кажучи вже про допотопне дзюдо. Якийсь Путята (чи Вишата) також був тут мастаком, шкода тільки, що він не зробив карту рельєфною, скажімо, у вигляді торту, яку після ретельного вивчення можна було б з’їсти. А так доведеться спалити.

Я не без утіхи завважив блакитну пляму, що тулилася до самісінького об’єкта,— вода була моєю слабкістю. Вода була моєю стихією, а тому я з великим задоволенням зняв із себе разом з одягом людську подобу і став під холодний душ.

2

— Скільки тобі потрібно людей? — спитав Ібрагім.

Ми знов їхали в антрацитовій «могилі», яка підібрала мене біля станції метро «Сокіл». Попереду сиділи Сміт і Вессон.

— Ніскільки,— сказав я.

— Їх там п’ятеро, ти не забув?

— То й що?

— Коротше, давай без понтів. Тут усі круті,— ображено сказав він.— Я можу дати тобі бриґаду.

— Тракторну? — спитав я.— Дуже багато буде шуму.

Тупий Сміт пирснув у кулак.

— Ні, комбайнерів,— не розгубився Іб.— Які косять і молотять відразу.

Тепер заіржали обоє — і Сміт, і Вессон.

— Коротше,— сказав Іб.— Скільки?

— Там, де багато людей, завжди знаходиться довгий язик.

Іб розумів мою впертість по-своєму.

— Довгі язики ми давно вирізали,— насподі його очей знов засвітився похмурий вогонь.— У нас усі свої.

— Якби серед своїх не було чужих, то ми б тут з тобою не балакали,— сказав я.—

1 ... 20 21 22 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Елементал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Елементал"