Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 1

був вимушений крок. Це — брехня. Князь став на шлях зради значно раніше, тому діяв добровільно і ретельно. Не варто зрадництво обіляти.

Саме монголо-татарський подушний перепис залізним ланцюгом прив'язав населення спочатку до татарських ханів, а згодом цей ланцюг опинився в руках московських князів і дружинників, себто — бояр. І те дійство було першим правовим кроком для «збирання землі російської».

Ось як про це повідав М. М. Карамзін:

«… Олександр мусив знову їхати в Орду, де сталася велика переміна. Батий помер, син його — імовірно, Сартак (названий брат Олександра! — В. Б.) — хотів панувати над Татарами, але став жертвою властолюбного дядька Берки, який, убивши племінника, згідно з волею Великого Хана оголосив себе спадкоємцем Батиєвим і довірив справи Російські своєму Намісникові Улавчію. Цей вельможа приймав наших Князів і дари їхні…

… услід за ними (за Олександром Невським) приїхали чиновники Татарські в область Суздальську, Рязанську, Муромську, полічили жителів і настановили над ними Десятників, Сотників, Темників для зборів податків…

За кілька місяців Великий Князь (Олександр Невський. — В. Б.) удруге їздив до Улавчія… Намісник Ханський вимагав, щоб Новгород також платив данину поголовну. Герой Невсь-кий, колись ревний поборник Новгородської честі (велика вигадка! — В. Б.) і вольностей, мусив із жалем (чергова вигадка! — В. Б.) взяти на себе справу настільки неприємну і схилити до рабства (от його діяння! — В. Б.) народ гордий, палкий, який усе ще славився своєю винятковою незалежністю…

Сам юний князь Василь (син Олександра. — В. Б.), за велінням своїх Бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних (ось вона, справжня суть вчинків Олександра. — В. Б.)…

Великий Князь (Олександр Невський. — В. Б.), обурюючись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під стражею відвезти в Суздальську землю, а Бояр (і народ новгородський. — В. Б.)… стратив без милосердя. Деяких осліпили, іншим відрізали носи…

Бояри радили народові виконати волю Князівську (зверніть увагу, перепис — це воля й дійство князівське. — В. Б.), а народ не хотів чути про данину і збирався навколо Софійської церкви, бажаючи вмерти за честь і волю, бо пройшла чутка, що Татари та спільники їхні (Олександр Невський з військом. — В. Б.) мають намір із двох сторін ударити на місто…

Отже, народ скорився… Моголи їздили з вулиці на вулицю, переписуючи доми, мовчання і скорбота царювали в місті» [1, том 4, с. 197–200].

Не зуміли татаро-монголи мечем і силою підкорити великі слов'янські міста — Новгород і Псков. Слов'янські святині підніс татарам «на тарілочці» Олександр Невський своєю зрадою. Навіть старілого сина Василя, який відмовився скоритися зрадникові-батьку, віддав на поталу ханові, аби задобрити своїх панів.

Такий він є, Олександр Невський, без мішури і словоблудства.

Настав 1262 рік. Олександр Невський виконав усі вимоги Золотої Орди і вирушив у Сарай востаннє.

«Олександр пробув в Орді майже рік. Місія його, очевидно, вдалася… По дорозі назад на Русь 42-літній великий князь захворів і помер 14 листопада 1263 року в Городці на Волзі…» [2, № 11, с. ЗО].

То чим же віддячила Золота Орда князеві-колабораціоністу Олександрові Невському?

В історії великоросів справді немає князя, який більше попрацював би на Орду, ніж князь Олександр. Як виявилося, «дари» Олександру Невському були гідні його вчинків. Із височайшого веління хана з 1272 року почала заселятися Москва, цей глухий тайговий закуток. А з 1277 року тут засів перший московський князь — Данило, син Олександра Невського. Така подяка Орди своєму пахолку.

Є кілька поглядів на діяльність Олександра Невського. Практично вся європейська історична думка зводиться до того, що «… саме колабораціонізм Олександра стосовно монголів, зрада ним братів Андрія і Ярослава в 1252 році стали причиною встановлення на Русі ярма Золотої Орди» [2, № 11, с. З0].

Цю думку деталізував англійський історик Дж. Феннел у книзі «Криза середньовічної Русі». Його принципова позиція вкрай важлива для оцінки діяльності Олександра Невського, хоч як би не намагалися обілити того російські історики, приписуючи йому свого роду «практицизм», мовляв, обрав менше лихо. Черговий вимисел великоросів.

Будучи в цілком аналогічних умовах, не скорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці, чехи. Зрештою, українці-русичі разом із литовцями в боротьбі і спротиві здобули незалежність від татаро-монгольського поневолення в 1320 році.

Від істини нема куди подітися: саме Олександр Невський сприяв 300-літньому рабству великоросів; саме він перший повелів народові скоритися Золотій Орді без боротьби; саме він, на вимогу своїх хазяїв, провів подушний перепис та відвіз в Орду першу подушну данину.

Олександр Невський, слідом за батьком, без боротьби став на коліна і поцілував на знак покірності чобіт золотоординського хана. То в чому ж велич Олександра Невського перед Російською православною церквою?!

Зважаючи на все викладене, це здається неможливим, і протиприродним. Але в тому й полягає дволикість великоросійської історії, що дії своїх предків вони оцінюють «двоїстою міркою».

«… Олександр зробив доленосний вибір між Сходом і Заходом на користь Сходу. Пішовши на союз із Ордою (як по-мудрагельськи сказано, адже пішли насправді до Орди в рабство, ставши Золотоординським улусом. — В. Б.), він запобіг поглинанню Північної Русі (майбутньої Московії. — В. Б.) католицькою Європою і таким чином… урятував російське православ'я» [2, № 11, с. З0].

Цими словами сказано все. Жодні людські якості не бралися Російською церквою до уваги, коли цього князя вводили в сан «святого Російської православної церкви». Всі ниці підлості князя Олександра були прощені й забуті, а згодом — перекручені й виправдані лише за вигадані заслуги перед російським православ'ям. Не будемо забувати, що сама Російська церква в ті часи йшла до інородців з мечем і вогнем. А перед татаро-монголами стала разом із князем на коліна і схилила голову, — за що отримала винагороду від хана — він її не зачепив.

Така московська дворушна мораль. Звідси «взялося і походить» московське князювання.

Автор на цьому збирався закінчити «вивчення великих подвигів» Олександра Невського. Але довелося за велінням випадку повертатися. Придбав я в Іркутську книжку для читання школярам молодших класів: «Олександр Невський». Видана 1993 року в Москві видавництвом «Граница». Шістнадцятисторінкова книжчина, як сказано на її останній сторінці, «отримала благословення Патріарха Московського і всєя Русі Алексія П». У ній та ж версія життєпису Олександра Невського, що й у літературі, котру ми простудіювали. Лише більше патетики.

Ось які описи ту подано:

«Перемога на берегах Неви далася російським воїнам малою кров'ю. У битві загинуло 20 новгородців і ладожан. Похід шведських лицарів-хрестоносців на Русь було відбито» [16, с. 10].

Подано велично: то