Андрій Анатолійович Кокотюха - Колекція гадів

Обережно визирнули зсередини і побачили: найгірші передчуття їх не обдурили. Біля хати баби Галі зупинився синій легковик, який кілька годин тому їхав назирці за їхньою машиною до Пирятина. З неї неквапом вийшов той самий молодик у темних окулярах, який робив вигляд, що на пирятинському базарі його цікавить що завгодно, крім автівки, яка підвозила Клаву Король.

Молодик зняв окуляри. В нього виявилося звичайне, нічим не примітне обличчя. Якби не переслідування, при наступній зустрічі ані Максим, ані Денис не впізнали б його напевне. Кинувши окуляри через прочинене вікно на водійське сидіння, звичайний молодик для чогось пригладив правицею коротко стрижене волосся, підійшов до хвіртки і голосно крикнув:

— Тук-тук! Господарі! Хто вдома?

— Він женеться за тобою? — для більшої певності перепитав Максим Клаву.

— Він, — так само пошепки відповіла дівчина. — Коли сіли в машину, він простягнув мені плетену шапочку і звелів надіти, натягнувши до підборіддя. Куди ми їхали — поняття не маю. Коли приїхали, завів у якусь хату. Там дозволив зняти шапку, але далі наказав зняти весь одяг.

— Весь? — у Дениса перехопило подих: він уявив, як Клава роздягається перед своїм викрадачем, не знаючи, на які капості той справді здатен.

— Не зовсім догола, — ядуче кинула дівчина. — Та все одно він думав — у такому вигляді я не втечу — донька художника і пасербиця банкіра все ж таки. Тому і не зв'язував. Коли він заснув, я обшарила кімнату, де мене тримали, знайшла оцей секонд-хенд і чкурнула через вікно. Далі ви знаєте.

Тим часом, не дочекавшись відповіді, молодик зробив три кроки назад, розбігся, підстрибнув, схопився за край паркану, спритно підтягнувся і зістрибнув уже в дворі.

— Технічно, — не стримався Черненко. — Видно, професіонал, спортсмен.

— Чого твоя бабуся пса не тримає? — буркнув Максим.

— Є один, але толку від нього...

На підтвердження цих слів звідкілясь із-за курника вискочив песик-дворняга, породу якого навіть найповажніші вчені з усього світу не визначили б чітко. Песик загавкав на чужинця. Та це був швидше дружній гавкіт, бажання гратися, підтверджене вимахуванням закрученого в бублик хвоста, прикрашеного на кінці реп'яхом.

Не побачивши в собаці серйозного ворога, незваний гість почмокав йому губами і показав рукою в бік саду. Песик, гавкнувши ще кілька разів, погнав у своїх справах. Примруживши очі від сонячних променів, молодик оглянув подвір'я.

— Тут би вовкодава завести, — мрійливо прошепотів Максим.

— Він би тебе першого і закусав, — огризнувся Денис. — Пора б знати, що таке собаки і чого від них можна чекати.

Білан промовчав. З Черненком важко було не погодитися: два місяці тому вони обоє ледве вибралися з лігва бродячих псів.

Тим часом молодик приставив долоню ребром до лоба, накривши очі «козирком», і знову обвів поглядом подвір'я, тепер уже уважніше. Повз нього пробігла заклопотана своїм життям курка. Не стримавшись, молодик спробував копнути її. Не влучив, та все одно схарапудив: птаха заквоктала і здійняла короткий лемент. Проте дуже швидко заспокоїлася, забігла в сад і зникла між кущами.

— Клавочко, дівчинко моя, — солодкавим голосом покликав викрадач. — Куди ж ти від мене заховалася, курчатко? До курочок? Вилазь, досить бігати. Де ти там? Ціп-ціп-ціп!

Клава закусила губу.

— Ціп-ціп-ціп! — повторив молодик, а тоді впевнено рушив до драбини, яка вела на горище. — Все одно знайду, ціпочко! Вилазь краще сама, поки дядя не розізлився.

Навіть у такій ситуації Максим зловив себе на думці: переслідувач не просто вистежив їх, не просто приїхав за точною адресою, а й навіть на сто відсотків упевнений, що втікачка заховалася саме тут, на горищі. У цьому відчувалося щось містичне: молодик ніби вчув Клаву. І тепер рухався виключно за покликом носа.

Не змовляючись, трійця порачкувала назад, углиб горища.

— Ціп-ціп-ціп! — почулося знизу, зовсім зблизька. — Я йду шукати, курочко! Скільки тут сходинок? Одна, — рип. — Друга, — рип. — Третя, — рип.

Денис Черненко оговтався першим. Він рішуче посунув до ходу, об який спиралися краї драбини. Навіть не таївся — ішов, голосно тупаючи ногами.

— Ага! — переможно закричали знизу. — Значить, моя куріпочка таки вирішила перестати гратися в хованки? Сама злізеш, чи може, допомогти?

Денис уже стояв на порозі горища, дивлячись на незваного гостя згори вниз. Той саме подолав половину шляху.

— Добрий день, — з незвичною для себе чемністю привітався Черненко. — Кого ви тут шукаєте?

— Здоров, хлопче, — реготнув молодик. — Все нормально, а я вже думав — помилився, не туди лізу. Я ж тебе знаю. Це ж тебе я в Пирятині бачив?

— Ви не помилилися, — спокійно відповів Денис. — Лізете ви справді не туди. Не треба сюди лізти.

— Ти такий молодий, а такий ранній, — незваний гість підняв ногу, аби переміститися на щабель вище. — Гукни мені Клаву, і розійдемося миром.

— Але в іншому ви помилилися, — Денис говорив так, ніби не чув молодика. — Ви мене не знаєте. Ще не знаєте. І так само ще не бачили.

Рвучко присівши, хлопець хвицнув ногою, намагаючись влучити в писок викрадачеві. Не влучив — обличчя виявилося не так близько, як хотілося. Та молодик все одно сіпнувся, не чекаючи такої рішучої атаки. На драбині, правда, втримався, простягнув руку, намагаючись зловити напасника за ногу.

— Ну ти, цуцик! Зараз за цю ратицю я тебе звідти витягну. І буде в мене повний комплект: курочка і півник.

— Назад! — попередив Денис.

— Невже? — вишкірився викрадач, піднявшись ще на один щабель. — І що далі буде?

— А ось що! — почув Черненко позад себе.

Озирнутися і глянути, що задумав Білан, він не встиг. Просто на голову молодику птахом полетіла стара запилючена ватяна ковдра. Коли бути точним — клапоть ковдри: хтось колись невідомо для чого розірвав її на дві нерівних частини. Саме більшу частину, оброблену до того ж за кілька років мишами, підтягнув і скинув згори Максим.

Клапоть упав незваному гостеві точно на голову.

Махнувши однією рукою, аби скинути порохняву та смердючу шмату, він ледь не втратив рівновагу. Не змовляючись, Денис і Максим допомогли йому: схопилися руками за краї драбини і з усіх сил штовхнули.

Молодик із криком полетів на землю. На голову, заплутану ковдрою, впала драбина.

— Що там робиться? — почувся звідкілясь збоку, з сусіднього двору, стривожений голос