Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

належав Єві. Вона знала це, і він це знав, а решта було неважливо.

Єва дозволяла собі в житті розкіш — не перейматися, що про неї кажуть люди. Цього вона навчилася від батька, Великого Джека Бейтса, таємного бутлеґера,[15] який важив під сто сорок кілограмів і любив проводити час із насолодою. У справі випити й закусити йому не було рівних в окрузі.

Іджі постійно канючила, щоб Бадді взяв її з собою на річку, і час від часу він робив це. За вивіскою «річкового клубу» і «рибальського табору» ховалася стара дерев’яна халупа з блакитними ліхтариками, натягнутими вздовж усього ґанку, парою іржавих знаків «Роял-Краун-Коли» і вилинялою рекламою покришок «Гудйер».

За будівлею стояли дрібні хатинки із завішеними москітною сіткою ґанками. Та все одно, коли брат привіз сюди Іджі, їй було весело.

У вихідні тут завжди збиралася велика зграя людей, які грали сільську музику, танцювали й пили цілу ніч. Іджі сиділа поряд із Бадді й Великим Джеком і спостерігала за Євою, яка танцювала до нестями.

Якось Бадді, показуючи на Єву, сказав:

— Поглянь на неї, Іджі. Оце так жінка! Якщо й варто жити для чогось, то це заради отої рудоволосої бестії.

Великий Джек, який обожнював Бадді, зареготав і ляснув його по спині.

— Гадаєш, хлопче, ти вже достатньо чоловік, щоб упоратися з моєю дівчинкою?

— Намагаюся, Великий Джеку, — відповів Бадді. — Я можу померти в цих намаганнях, але то, безперечно, варте спроби.

Єва підходила, забирала Бадді, і вони йшли до її хатини, а Іджі тим часом сиділа, чекала й дивилася, як Великий Джек їсть. Якось за ніч він умолов сім біфштексів по-селянському та чотири миски картопляного пюре.

За деякий час Бадді з Євою поверталися, і він відвозив Іджі додому. Дорогою він завжди казав:

— Я кохаю цю жінку, навіть не сумнівайся в цьому.

Іджі не сумнівалася.

Та все це було дев’ять років тому. А зараз Іджі спіймала машину з якимись рибалками й попросила висадити її біля знака, прибитого до дерева. Учора Рут поїхала до Джорджії, і Іджі було нестерпно залишатися вдома.

Уже майже стемніло, коли вона дісталася білих воріт із двома великими фургонними колесами. Наближаючись, вона почула музику. Уже горіли блакитні ліхтарики, і п’ять чи шість машин було припарковано біля входу.

Їй назустріч, радісно підстрибуючи, вибіг маленький триногий песик. Іджі одразу подумала, що він належить Єві, — вона нікого не проганяла. Навколо завжди розгулювало десь двадцятеро бездомних котів, яких годувала Єва: просто відчиняла двері чорного ходу й викидала їм їжу на задній двір. Бадді часто казав, що будь-яка бездомна тварина в радіусі п’ятдесяти миль ходить харчуватися до неї.

Іджі тривалий час не була на річці, але, схоже, відтоді нічого тут не змінилося. Лише олив’яні вивіски трохи поржавіли та перегоріло кілька ліхтариків, але вона чула, як сміються всередині — зовсім як завжди.

Єва сиділа за столом і цмулила пиво в компанії якихось чоловіків. Вона одразу ж помітила гостю й скрикнула:

— Боже мій! Дивіться, що невід приволік!

Вона була в рожевому светрі з ангорської пряжі, у намисті й сережках, що доповнювали одне одного, з яскраво-червоною помадою на губах. Єва голосно покликала батька з кухні:

— Татку! Це Іджі!

— Ходімо сюди, моя старенька, ходімо, — Єва підскочила й обхопила Іджі руками, ледь не задушивши в обіймах.

— Де ти була весь цей час? Боже, а ми вже гадали, що тебе собаки з’їли!

З кухні з’явився Великий Джек. Відтоді, як Іджі його востаннє бачила, він набрав іще кілограмів із двадцять ваги.

— Так-так, дивіться, хто тут у нас. Хіба це не наша мала? Радий тебе бачити.

Єва відступила, тримаючи її за плечі, і глянула на неї уважніше.

— Чорт, та ти добряче витяглась і схудла. Нічого, ми тебе відгодуємо, еге ж, татку?

Великий Джек, що теж роздивлявся її, гмикнув:

— Провалитися мені на цьому місці, якщо вона не стає щодень більше схожою на Бадді. Глянь-но, Єво, хіба ж ні?

— Так, хай мені грець! — відповіла донька.

Вона потягла Іджі до столу.

— Хлопці, це моя подружка. Знайомтеся: Іджі Тредґуд, молодша сестричка Бадді. Сідай, люба, і випий з нами.

Потім Єва сказала:

— Постривай, хіба тобі не зарано пити? — вона задумалася. — А, хай там що! Трохи випивки нікому не зашкодить, правда ж, хлопці?

Хлопці погодилися.

Коли перший спалах радості від зустрічі минув, Єва помітила, що щось не так. Трохи згодом вона промовила:

— Гей, хлопці, чому б вам не перейти ненадовго за той стіл? Я маю поговорити з моєю приятелькою віч-на-віч… Люба, що сталося? У тебе такий вигляд, ніби ти втратила найкращого друга.

Іджі ні в чому не зізнавалася. Вона почала замовляти один напій за іншим і намагалася бути веселою. Зовсім сп’яніла, вона пустилася танцювати по кімнаті, всіляко клеячи дурня. Єва мовчки спостерігала за нею.

Близько дев’ятої Великий Джек змусив її сісти за стіл і повечеряти, але о десятій вона вже знову була на ногах і стрибала з новими силами.

Єва обернулася до батька, що вже починав нервуватися.

— Мабуть, нам краще дати їй спокій. Нехай робить що хоче.

За п’ять годин Іджі, яка вже встигла потоваришувати з усіма в кімнаті, зібрала навколо себе людей і розповідала кумедні історії. А тоді хтось заграв сумну народну пісню про втрачене кохання. Іджі урвалася на півслові, схилила голову на стіл і заридала. Єва, що сама була вже добре напідпитку і згадувала Бадді цілу ніч, почала ридати разом із нею. Компанія потроху перемістилася від них до іншого столу, де було веселіше.

Приблизно о третій годині ранку Єва сказала:

— Ходімо, — і, поклавши руку Іджі собі на плече, відвела її до своєї хатини та вклала у ліжко.

Їй нестерпно було дивитися на чужий біль. Іджі все ще ридала. Єва сіла поряд з нею і промовила:

— Серденько, я не знаю, за ким ти плачеш, і це насправді не важить, адже в тебе все буде гаразд. Цить, цить… Просто треба, щоби хтось тебе любив, от і все… Усе буде добре… Єва з тобою…

І вона загасила світло.

Єва не розумілася на багатьох речах, але вже точно зналася на коханні.

Іджі прожила на ріці з незначними перервами п’ять років. Коли треба, Єва завжди була поряд, як колись була поряд із Бадді.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

28 листопада 1935 р.

Друг пізнається в біді

Нещодавно Залізничний Білл скинув із потяга урядового забезпечення 17 тюків свинини. Як я розумію, у наших друзів із Трутвілля видався чудовий День подяки.

Презентована у школі вистава в живих картинах «Історія міста Вісл-Стоп» покликана нагадати про хоробрість і несамовиту жорстокість індіанців, які мешкали в цих