Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

певна частина мене починала отримувати задоволення від вивищення над моїми страхами. Я плекав надію, що колись та й звільнюся від їхнього ярма.

Того понеділка, одразу після першої співбесіди з кандидатом, я пішов на те злощасне засідання. Була 11:05 — отже, я спізнився… Я ввійшов до зали, тримаючи в руках блокнот і… Closer. Усі консультанти вже сиділи за круглим столом, чекали лише на мене.

Люк Фостері подивився в мій бік крижаним поглядом. Ґреґуар Ларше сидів ліворуч від нього, не змінюючи свою фірмову посмішку. Він знав, що найкраще люди реагують на позитив. Я певен, що він вибілив зуби, бо вони так виблискували, як штучні. Коли він говорив, я дивився йому не в очі, а в зуби.

Я сів на вільне місце. Усі обличчя повернулися до мене. Я поклав журнал на стіл, щоб назву було видно, і намагався не перетинатися ні з ким поглядом — надто соромно мені було…

Ліворуч від мене Тома захоплено читав Financial Times. Мікаель розважався із сусідкою, яка проглядала Tribune та водночас хихотіла над його дурними жартами.

— Цього тижня показники такі…

Ларше полюбляв почати фразу і, привернувши увагу, замовчати, не закінчивши. Він підвівся для ще більшої уваги, сів і продовжив з посмішкою:

— Цього тижня в нас хороші показники. На 4 % підвищився показник працевлаштувань наших кандидатів порівняно з минулим тижнем — і це на 7 % більше, ніж такого самого тижня минулого року. Принагідно нагадаю, що наша мета — збільшення на 11 %. Звичайно ж, у кожного різний особистий успіх — тож я ще раз привітаю Тома, який тримає лідерство.

Тома удав, ніби йому байдуже і він лише трішечки задоволений. Він обожнював робити міну переможця, який сприймає перемогу спокійно. Насправді ж я знав, що кожен комплімент для нього — як доза наркотику.

— Але є чудова новина для решти.

Поблажливий погляд Ґреґуара Ларше обвів групу, поки він тримав театральну паузу, перш ніж вести далі:

— Насамперед хочу наголосити, що Люк Фостері багато працює для вас. Ось уже місяць, як він аналізує всі дані, аби зрозуміти об’єктивну причину, чому деякі з вас мають кращі результати, ніж інші, хоча методика роботи в усіх однакова. Тож він ретельно провів звіряння, порівняв усі цифри, прорахував статистику та графіки. І результат його дослідження феноменальний. У нас є рішення, від якого кожен із вас виграватиме щоденно! Люк, даю тобі слово — самому надати твої висновки!

Наш начальник відділу, ще серйозніший, ніж завжди, почав говорити холодно й монотонно, не підводячись із місця.

— Я проаналізував позначки щодо ваших телефонних переговорів. І помітив зворотну пропорційність між середньою тривалістю співбесід із консультантом за дванадцять місяців і середньомісячним результатом успішності такого консультанта з урахуванням працевлаштування кандидата.

У залі запала тиша. Кожен запитально дивився на Фостері.

— А можна нашою мовою перекласти? — спитав Мікаель зі сміхом.

— Це дуже просто! — сказав Ларше, тут же забравши слово, яке щойно дав своєму довіреному. — Це означає, що ті, хто найдовше говорять по телефону, проводячи співбесіду, мають менше часу, щоб відповідати на дзвінки від підприємств, які шукають працівника. Це ж логічно, якщо подумати. Двох зайців не впіймаєш. Якщо ви занадто довго розмовляєте з кандидатом — ви менше часу приділяєте пошуку клієнта-підприємства, тому ваші результати гіршають. Неодмінно.

Усі мовчали, поки інформація доходила нам до мозку.

— Наприклад, — вів далі Ларше, — Тома, найкращий серед вас, проводить за розмовою годину й дванадцять хвилин, тоді як Алан, останній за результатами, — вибач, Алане, — присвячує співбесідам не менше як годину й п’ятдесят сім хвилин. Ви усвідомлюєте? Майже вдвічі більше!

Я втиснувся в крісло, дивлячись такими очима, ніби хотів розплавити стіл переді мною. Але ж на тому столі… нічого, крім Closer. Я відчував важкість поглядів.

— Безсумнівно, можна зменшити тривалість співбесід, — сказала Аліса, молоденька консультантка, — але від цього впаде успішність працевлаштувань. Я завжди пам’ятаю про гарантію, яку ми пропонуємо клієнтам. Якщо працевлаштування не було успішним або людина звільнилася в перші півроку, ми мусимо замінити кандидата. Перепрошую, Тома, — вона повернулася до свого колеги, — але я пам’ятаю, що саме твої клієнти найчастіше звертаються по цю гарантію. З моїми ж таке трапляється вкрай рідко.

Він мовчки подивився на неї, лише злегка посміхаючись.

— Не хочу тут ставати на захист Тома, який того не потребує, — сказав Ларше, — але витрати на заміну кандидата дуже малі в порівнянні зі зростанням показників, які він приносить.

— Але це не в інтересах наших клієнтів! — заперечила Аліса. — А отже, і не в наших, бо погіршує наш імідж.

— Не надто вони й переймаються, я певен. Вони знають, що людську натуру не так легко опанувати. То непросто — ніхто не може бути певен, що обрав ідеального кандидата.

Усі переглянулися мовчки. Ларше дивився на нас. Помовчавши, заговорив Давид, який найдовше працював у компанії:

— Складно це довести даними, але співбесіда може бути тривалою, бо не всі кандидати мислять структурно — не будемо ж ми їх перебивати…

— І тут у нас є добра новина, — сказав Ларше із тріумфом. — Люку, озвучуй другий висновок.

Люк Фостері знову почав оповідати про своє дослідження. Він не дивився на нас — він був зосереджений на своїх паперах.

— Я вже сказав вам, що середня тривалість співбесіди в Тома значно менша, ніж в інших консультантів із нижчими показниками успішності. Якщо вивчити дані, то, мабуть, саме цей середній показник визначає різку успішність. Тривалість наочних співбесід особливо неефективна для кандидатів, яких так і не винаймуть, і…

— Іншими словами, — сказав Ларше з виглядом переможця, — менше витрачайте часу на балакунів — буде більше часу на пошук клієнтів. Завершуйте співбесіду, щойно ви розумієте, що перед вами не найкращий кандидат на посаду — нема сенсу продовжувати.

Незручна тиша запанувала в залі.

— У будь-якому разі, — пояснював Ларше з удаваним сміхом, — ви йому не надасте роботу, тож і мороки з ним не матимете…

Від мовчанки ставало зрозумілим, що пропозиція для працівників була не дуже комфортною. Хтось роззирався навсібіч, чекаючи від когось реакції. Інші, навпаки, зосереджено втупилися в блокноти.

— Я геть не погоджуюся із цим.

Усі обернулися на мене. Я рідко коли говорив на засіданнях — і ніколи не виказував незгоди. Я почав обережно:

— Вважаю, що це не в інтересах фірми: кандидат, який не відповідає вакансії сьогодні, може відповідати вакансії, яка надійде завтра. У довгостроковій перспективі всі виграють — є база кандидатів, які довірятимуть нам і поважатимуть нашу компанію.

— Друзі, тут узагалі нема чим перейматися. Гадаю, так усім буде