Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Щось ви не в настрої, Пряна принцесо, — помітив він, роблячи ковток з високого келиха. — Не подобається свято?

— Ви щойно порушили нашу домовленість.

— О, ні, — він підкликав слугу в барвистому вбранні, забрав з таці ще один келих і передав мені, — ви зробили це першою, коли звернулися до мене за титулом.

— Якщо я стану вітати вас на ім'я, чутки не зупиняться на тому, що ви у цьому році маєте намір одружитися, — посмішка сама проступила на губах. Чесно! Я не збиралася йому посміхатися.

— Гадаєте, тоді люди почнуть казати, що я обрав вас? — з легким прижмуром поцікавився він, якось дивно на мене дивлячись. — Невже, ви вбачаєте у цьому щось погане?

— В чутках чи у вас, Доріане?

— Це вже становиться чимось цікавим, — посмішка на обличчі принца перетворилася на криву усмішку. — І що ж такого поганого ви вбачаєте в мені?

— Ви принц, — знизала я плечима. Мене спитали прямо, тож чому я мала брехати? — Майбутній король. А я не хочу ставати чиєюсь королевою.

— Бо ви хочете стати просто королевою, — зрозуміло кивнув він. — Нехай і королівство ваше буде лише справою родини. 

— Справу родини успадкує мій брат, а не я.

— Це той брат, який зараз танцює з іншою торговою принцесою? — наче знущаючись перепитав він. — Цікаво, чи підійде він до справ з холодною головою, коли леді де Лое успадкує справу свого батька?

— “Коли”… Не “якщо”, — я знову поглянула на принца знизу вверх. — Ви навіть не припускаєте думки, що у лорда де Лое народиться спадкоємець?

— Гадаєте, принцеса Есенцій це допустить? — пирхнув він, залпом допиваючи вино зі свого келиха. 

Після цих слів я зовсім по-інакшому поглянула на жінку, що зараз фліртувала з Гідеоном. 

А Доріан має рацію. Луїза зробить все, щоб успадкувати торгову імперію батька. Чи можливо, що саме через це її мачуха вже років сім не може подарувати чоловіку дитину?

— Ви вкладаєте у мою голову погані думки, Доріане, — помітила я і повернула чоловіку келих, з якого і ковтка не встигла зробити. — Не думала, що сам кронпринц може поширювати такі чутки.

— А може я ділюся з вами секретами, які відомі тільки мені? У будь-якому випадку, ви чудово дали мені зрозуміти, що не бажаєте знаходитися в моїй компанії, леді Браер. Це образливо, не стану приховувати. Однак, я все розумію. 

Промовляючи це, він продовжував криво усміхатися, через що я не могла зрозуміти — жартує він чи ні. 

Та навіть якщо це і було простим жартом, кронпринц кивнув мені та поквапився зникнути у напівтемряві залу. А мені… мені від цього чомусь стало сумно.

Розібратися у своїх почуттях я не встигла. Музика для першого танцю завершилася, і в мій бік вже йшов Гідеон. У який саме момент і де він загубив Луїзу я не знала, та це мене і не дуже цікавило. Мене цікавила тільки дурнувата широка посмішка на обличчі людини, на яку батько покладав всі свої надії. 

— Серйозно? — пирхнула я, коли брат тільки встиг до мене наблизитися. — Луїза де Лое? Ти настільки дурний, брате?

— Те що між вами непорозуміння, мене не стосується, сестро, — надто різко відповів він, а мене наче на місці підкинуло від цього. Та лорд Браер і не думав зупинятися. — Не знаю, що там між вами трапилося, але вона така сама леді, як і будь-яка тут. Я не збираюся звітувати перед своєю молодшою сестрою з приводу того з ким я проводжу час.

Я тільки вдихнути змогла, а видихнути — вже ні.

Мене охопило гаряче невдоволення. Обурення. Злість.

Може я і хотіла б розповісти Гідеону, що стало першою та останньою краплею моєї нелюбові до цієї зміюки, однак тепер він нічого не дізнається! Нехай сам відчує, які в цієї квітки отруйні шипи. 

Я їх відчула у свій час, коли ми ще були подругами. А потім і пізніше — коли від нашої дружби нічого не залишилося.

Пропаливши брата злим поглядом, я покрокувала залою. Перехопила слугу з тацею і вихопила з неї келих. Це вино я збиралася випити. Випити до останньої краплі.

А потім побачила чоловіка, з яким спостерігала за метеликами. Крістіан стояв неподалік від танцюючих пар та спостерігав за аристократами. Не підійшов до лордів, що обговорювали щось цікаве тільки їм. Не залицявся до дам, які вже запримітили нову жертву. Ні, він відчужено стояв у стороні та просто спостерігав за усіма на відстані.

І я не втрималася. Попрямувала у його бік, на ходу допиваючи вміст келиха. Зупинилися за кілька кроків, перехопила погляд блакитних очей і стала поряд із ним, спрямувавши свій погляд у зал.

— Вам зіпсували настрій, леді Браер? 

— Так помітно?

— Після того, як я бачив вас разом із метеликами — так, — Крістіан примружився. — Я можу чимось вам допомогти?

Це питання повисло в повітрі, а я не знала чи може він. Потім знайшла поглядом кронпринца, який розмовляв з графом Гувін. Подивилася у бік брата, біля якого знову з’явилася Луїза. І нарешті вирішила.

— Можете. Запросіть мене на танець, лорде Шерве.

— Гадаєте, це зарадить вашій проблемі? — темні брови здивовано злетіли. Та відповіді чоловік від мене не чекав, зробив крок у мій бік і простягнув руку. — Ви допомогли мені біля маєтку, як я можу полишити вас. Тож, леді Браер, потанцюєте зі мною?