Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 6

Артистка зустріла нас із Крістіаном на вулиці широкою посмішкою. 

— Граф переказує свої сподівання, що вам усе сподобалося, — промуркотіла вона, і махнула рукою. — А тепер дозвольте супроводити вас назад. На вас чекає ще багато див.

— Звісно, — чоловік відповів за нас двох і запропонував лікоть. — Леді Браер, дозволите?

— Не хочу вас обтяжувати, — м’яко відмовилася я. — До того ж, я чекаю на вітер.

Посмішка сама з’явилася на вустах. Така широка, наче сказане мною було дуже і дуже смішним.

Лорд Шерве лише схилив переді мною голову і першим пішов за артисткою. А я відстала на кілька кроків, щоб тихо пробурмотіти під ніс щось з того, що я вважала заклинанням. Справжніх слів я не знала, однак бажання було сильніше за неправильні магічні слова.

Вітер налетів миттєво. Вдарив мене в обличчя, обдуваючи сукню і знімаючи з неї пилок. 

Крістіан озирнувся, наче не очікував на те, що природа так швидко прийде мені на допомогу. А вітер… Я не змогла втримати магію. Вітер чомусь розвернувся так, як не має робити зазвичай. І врізався в чоловіка, змусивши того відступити на крок.

— Дива за дивами, — пирхнув він, тряхнувши головою. — Щойно на мене скоїла замах сама природа.

Я не стрималася, посміхнулася, а потім і зовсім — голосно розсміялася.

Крістіан звів на мене хитруватий погляд і посміхнувся у відповідь.

Артистка провела нас у маєток і залишила біля двостулкових відчинених дверей із чорного дерева. За ними починався величний зал, стеля якого ховалася у пітьмі. Смолоскипи на стінах теж давали не надто багато світла, а сонце вже остаточно сіло. Тому тут панувала інтимна напівтемрява, у якій чулися голоси та сміх гостей графа.

— Після вас, — галантно пропустив мене вперед Крістіан. Та варто мені було зробити крок усередину та озирнутися, як чоловік зник. Наче привидівся мені.

Брата я знайшла незабаром. Він розмовляв з кількома лордами та виглядав досить розслаблено.

— Емілі, — він посміхнувся до мене, побачивши першим. — Вибачте, лорди.

Він наблизився до мене, посміхаючись:

— Які дива показав тобі граф?

— Метеликів, — відгукнулася я, дивлячись у бік стелі. Мені починало здаватися, що у темряві, яка її вкриває, проступають якісь постаті та фігури. Рухаються, наче в танці. — Ти теж це бачиш?

Гідеон подивився нагору і насупився:

— Що? Темряву?

— Ні, — пробурмотіла я, відчуваючи себе якось дивно та легко. — Там дракон з тіней зітканий. Бачиш?

Гідеон знову подивився на мене:

— Там нічого окрім темряви. Ти добре почуваєшся?

Його питання змусило мене зібратися та труснути головою:

— Так. А що в тебе було? Ну, чим граф дивував?

— Живі дерева, — посмішка проступила на губах чоловіка. — Принаймні, вони здавалися такими. А потім я помітив одного з акторів, хто рухав підпиляними гілками.

— Вони підпили гілки? — я скривилася. — Бідні дерева.

Гідеон лише знизав плечима:

— Тобі відомо, що буде далі?

— Зараз будуть танці, — цей жіночий голос за моєю спиною сьогодні лунав вже вдруге. І це починало дратувати. 

— Луїза, — я повернулася до неї першою, — а чим дивували тебе? 

— Всього-на-всього вистава з диханням вогнем, — знизала вона плечима. — Тільки графу не кажи, що я не здивована, будь ласкава.

— О, звісно, — я підступно посміхнулася. — Шкода, що тобі доводиться приховувати свої справжні наміри.

Дівчина так на мене подивилася, наче я щойно викрила якийсь її план. Та за мить цей вираз зник з її обличчя.

— Танці? — Гідеон промовив це питання разом із музикою, яка почала приглушувати гомін голосів. — Мені здавалося, що Свято див пройде без танців.

— Всі ці свята влаштовуються тільки задля леді, котрі шукають собі чоловіків, — легко відгукнулася Луїза. — Майже всі тут шукають собі чоловіка чи дружину. Ви теж, лорде Браер?

— Зараз мене влаштовує все так, як є, — признався брат, дивлячись трохи нижче рота леді, з якою спілкувався. — Однак, може в майбутньому.

— Справді? — Луїза хитро посміхнулася. — Ну, як скажете, мілорде. Однак, я все одно сподіваюся, що ви сьогодні запросите мене на танець.

Музика ставала голоснішою. Чи це через те, що музиканти починали дужче грати, чи це через те, що вони вийшли у середину зали та зупинилися там.

Я чомусь гадала, що брат повернеться до мене, спитає чи хоча б подивиться на мою реакцію… Але замість цього він запропонував леді де Лое руку і промовив щось на кшталт «залюбки». 

Зрадник!

— Здається, вас залишив ваш наглядач.

Сьогодні всі так і норовили підкрастися до мене ззаду і щось почати говорити.

— Ваша високосте, — відгукнулася я, лише скосивши погляд. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍