Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Ви ж знаєте, сеньоре, ми не дозволимо...

   — Тоді рушайте, бігом!

   Через декілька хвилин після того, як вони поїхали далі, залишивши сеньора одного, почувся тупіт, і на поляну в’їхали чотири вершники. Незважаючи на страшний біль чолов’яга підвівся та дістав шаблю.

   — Гадаєшь зупиниш нас? —вигукнув один з вершників. —Зараз поріжемо тебе на частини, а потім наздогонимо твоїх ципочок, і це твоя провина, Бенджаміне!

   — Моя провина в тому, що я мав необачність зв’язатися з таким покидьком, як ти, Батіг!

   — Кріс Міцний Батіг! — виправив той.

   — Мерзенний щур, а не батіг, — відповів поранений.

   — Називай мене, як бажаєш. Все одно, не довго тобі залишилось. А твої кізоньки будуть догоджати мені та моїм товаришам.

   — Не дозволю так казати про мою дочку та дружину!

   Батіг зліз з коня і дістав шаблю. Його люди узяли з нього приклад. Бенджамін, з останніх сил прийняв бій. Хоча шансів майже не було. Кожен рух давався дуже важко. Але він все ж зумів не лише відбити кілька разючих ударів, а навідь порізав жилет супротивника.

   Супутники Батіга не вступали в бій, а лише сміялися та підтримували ватажка.

   — Сер, дозвольте скласти вам компанію, — несподівано хтось вигукнув ззаду.

   Трійця обернулась і побачила Фернандо, який тримаю в руках шаблю. Серед них він пізнав свого давнього ворога. Той уважно витріщівся на нього, і також пізнав.

   — Оце так зустріч! —вишкірився Роберту, — ти втік з пекла?

   — І більше туди не збираюсь!

   — Дивись, щоб не довелось!

   — Чуєш, байдуже хто ти такий, але вали звідси, доки живий, — гаркнув Батіг.

   — Тебе не спитав!

Один з його людей замахнувся на Фернандо, проте він не тільки ухилився, а й поранив суперника. Він відбивав випади один за одним, і нарешті опинився поряд з Бенджаміном.

   — Хлопчина, не варто через мене ризикувати, ох не варто, — мовив той, і ледь відбив удар супротивника. 

   Тим часом сили трохи вирівнялися. Двоє з нападників лежали на землі, тримаючись за поранені місця. Фернандо тепер бився з Роберту. Він вже помітно втрачав сили, все складніше йому було відбивати підступні удари противника.

   — Шкода, не пізнав тебе відразу, це ж ти був там, у Етьєна? — вишкірився Роберту.

   — Не твоя справа! —вигукнув Фернандо, та зробив вдалий випад, поранивши ворога у плече. Той вийшов з себе від люті. Пішов в атаку, намагаючись покінчити з противником.

   — Шкода,  твоя дівка не побаче, як я зарубаю тебе, —. злісно усміхнувся, — ми добре з нею розважились!

Остання фраза вивела Фернандо з себе. Чого й хотів Роберту.

   — Брешеш! — вигукнув Фернандо та пішов в атаку, відкрившись при цьому. Роберту скористався помилкою суперника. Лише в останню секунду Фернандо спромігся трохи відхилитися. Вороже лезо, трохи зачепило  плече. Різкий біль пронизав Фернандо, проте він узяв себе в руки. Удар, знову удар. Тільки триматися... Роберту добре розумів, що бьється з сильним супротивником , і не давав себе надурити. 

Біль та втома давали про себе знати. Та Фернандо не міг здатися. Не для того тікав. Роберту вже смакував перемогу. Як тоді на острові. Здавалося, наступний вдалий випад Фернандо вже не відіб’є. 

Але той мав трохи іншу думку щодо цього. Ось, він відступив на декілька кроків, Роберту кинувся на нього. Фернандо ледве ухилився. Замахнувся...знову навідь не зачіпив.

   Невідомо звідки брав сили Фернандо. Перед очима Габріела, яка плаче, ці мерзотники які тягли дівчину в лодку...

   Вдалий маневр, супротивник навідь не помітив, як шабля проштрихнула його. Декілька секунд він стояв, не розуміючи, що з ним сталося.

   — Гуляка...— не договорив він, і впав на землю.

   — Кажи, усе що знаєшь! —Крикнув Фернандо. Та все було марно.

   — Він вже ні на що не відповість, — втрутився Бенджамін, який вже впорався з Батогом. Нападники, які залишилися живі, кинули зброю.

   — Ми заберемо ваших коней, а ви йдіть звідси! Швидше, поки не передумали, — жорстко кинув їм Бенджамін.

Ті не зволікаючи, ретирувалися, залишивши вбитих товаришів лежати на галявині.

   — Бенджамін Грінвальд, — відрекомендувався чоловік і чемно вклонився, — як можу віддячити за допомогу? І де ти так навчився битися?

   — Фернандо Морейро. Я краєм вуха чув, що ви збираєтеся відплисти на кораблі з цього острова. Ми з друзями теж не маємо бажання тут залишатися.

   — Якими друзями? —перепитав Грінвельд.

Фернандо свиснув, і Марко з Вівіан вибралися з заростей, і підійшли до них. Коли вони вирішили прийти на підмогу Бенджаміну, то домовилися, що Марко разом з дівчиною сховаються. По-перше Марко, нікудишній боєць, і сам це, визнавав. До того ж у разі смерті Марко і Фернандо, шансів на порятунок Вівіан, майже залишалося б.

   — С початку потрібно дістатися до асіенди мого приятеля. Вона в двох милях звідси, — відповів Бенджамін. — А потім вирушимо на мій корабель.

   Фернандо допоміг йому влізти на коня, єдиного, що залишився. Вівіан перев'язала йому рану, яка сильно кровоточила. Залишалося більше години, до ранку, коли вони дісталися до високого, дерев'яного паркану.

   — Стій! Хто такі? — крикнув їм охоронець. У руках він тримав мушкет, і направив його на непроханих гостей.

   — Спокійно Люк, свої, — насилу відповів, Бенджамін.

   — Сеньйор Грінвальд, вибачте, — радісно промовив чоловік, — ваші донька і дружина вже вирушили на корабель.

   — Ну тоді, нехай мсьє Літезі видасть, моїм друзям коней, і ми рушимо за ними. «Нестримний» не стоятиме у бухті вічність!

   — О, Боже, ви поранені ! —вигукнув інший охоронець, який теж вийшов на зустріч.

   — Нічого, лише подряпина, мій новий лікар, Діого впорається. І не таких з того світла витягав. 

   — Бенджамін! — прошепелявив лисий чоловік, швидше за все господар асіенди, — Анна-Марія і Олівія тебе вже оплакували. Казали, що ти вже не жилець. А ти дійшов. Знав, що так і буде, не та ти людина.