Yana Letta - Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У селі Нижні Плавні було все: і ставок, у якому «водиться щось велике», і три баби, що знали всі родоводи до четвертого коліна, і навіть клуб, де останній раз крутили кіно десять років тому (з проектором, що пищав, як котяча арія). Але не було поштового відділення.
Звичайну сільську пошту закрили ще до війни — сказали, що нерентабельно. Селяни обурювались, кричали: «А де ж ми будемо отримувати газету “Картопляр України”?», але марно. Пошту забрали, поштарку Любу перевели в райцентр, а замість неї раз на два тижні приїжджав бус з гучномовцем і кидав посилки «під хвіртку».
Так тривало до того моменту, поки троє школярів — Санька, Мірошка і Віра — не вирішили відновити пошту.
Санька — 12 років, мрійник і винахідник, який збирав радіоприймачі з магнітофонів.
Мірошка — 13, швидкий, як горобець, і головний доставник у селі.
Віра — 12, організаторка, мала блокнот, список і сувору лінію: «Без печатки — не пошта!»
— Якщо держава нас кинула — ми самі собі будемо “Укрпошта”! — сказав Санька.
— Як назвемо? — спитала Віра.
— «Плавніпошта»! — запропонував Мірошка. — Коротко, ясно, з доставкою!
Так і почалося.
Першою справжньою поштовою точкою стала стара собача будка біля клубу. Її підремонтували, пофарбували в жовто-синє, прибили вивіску «Поштове відділення ім. Шарика (1939–2022)» і зробили проріз для листів.
Печатка була зроблена з картоплини. Її вирізали ножиком, занурювали в чорнило від ручки — і штампували все підряд: листи, зошити, коліна (для краси).
Люди — спочатку сміялись. Потім — почали писати.
— А чого б і ні? — казала баба Ніна. — Може, й мені хтось щось напише.
— Тільки без боргів! — додавав дядько Грицько.
Листи писали від руки. Клали в конверти, які вирізали з газет, або просто складали вчетверо. Адреси були прості:
«Бабі Варварі, що живе там, де вишня і пес Барбос»«Тьоті Ларисі, де город більший за життя»
«Петру, який вчора сміявся голосно під школою»
Роботи було стільки, що Віра почала вести зошит «Заяви на любов, образу й подяку». Особливо популярними були анонімні зізнання в коханні — вся школа тихенько передавала листи, а серця билися, як під час перевірки з математики.
І тут трапилось величне непорозуміння.
Одного вечора Санька — закоханий у Таню, дівчину з восьмого класу, що «ходила, як пісня» — написав листа. Короткий, щирий, з душею:
«Таню, коли ти усміхаєшся — мені здається, що навіть сонце знімає капелюха.
Я не знаю, чи ти коли-небудь звертала на мене увагу.
Але я звертав. Постійно.
Якщо це читаєш — це знак.
З повагою, твій — ну, здогадайся сам :)»
Санька вклав листа в конверт, поставив печатку і… вказав адресу:
«Для найкрасивішої в селі, що любить ромашки і має червону хустку»
…і забув, що таку ж адресу має баба Галя.
Баба Галя — 78 років, характер — як буря влітку, сила — як трактор у спідниці. Колись в молодості її звали «сільська Софі Лорен», а тепер — «Галя-Гроза», бо могла одним поглядом зупинити півня в бою.
Коли вона отримала листа, відкрила його… і замовкла.
— Це що… хто це таке пише? — бурмотіла вона.
Потім пішла в клуб. Усі мовчали.
— Слухайте, я не знаю, хто мені написав… але я зворушена. І хочу знати, хто цей поет!
Вся зала затихла.
Санька — зблід.
Мірошка — вдавився печивом.
Віра — нервово гортає зошит: «Це не ми! Ми — пошта!»
Баба Галя на наступний день вийшла в поле… з ромашками. І червоною хусткою. Вона розцвіла. Усміхалась. Навіть Барбоса пригостила.
— Хто б ти не був — дякую! — кричала вона в небо.
А Таня — отримала порожній конверт.
Санька мучився три дні. Потім написав ще одного листа. На цей раз — чесного.
«Бабо Гало, я помилився. Це був лист до іншої людини.
Але ви — дійсно найкрасивіша в селі, хоч і не Таня.
Не сердьтесь.
Ви — легенда.
З повагою — той самий малий.»
Баба Галя прочитала — і сміялась. А потім прийшла в школу. Принесла пиріжків.
— За пошту, діти. І за любов. Хоча б ненароком.
З того дня пошта «Плавніпошта» стала офіційним комунікаційним центром села. Іноді люди приходили просто так — лишити побажання, пожалітись, чи написати щось, що не наважились сказати вголос.
І в селі знову з’явилась магія.
Папір, слова, почерк.
І навіть баби — знову чекали листів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta», після закриття браузера.
