Марина Тітова - Будь мені тайною, Марина Тітова

У мене зникають усі думки в голові. Навіть тортик мій на блюдечку падає на бік після всього почутого... Дивлюсь на однолітку, котра втирає свої сльози та не знаю, що й сказати. Марфа з Вадимом емоційна парочка. У них постійно якісь скандали, які здебільшого перебільшені, але які завжди завершуються добре та пристрасно.

— Що ж... Нічого. Помиритесь, — роблю розгублено висновок, спираючись на свої знання про подружжя.

Та зненацька тональність голосу Марфи підвищується:

— Ні! Ніяких "помиритесь"! Я пішла від нього. Все! Крапка. Сьогодні у вас побуду, якщо дозволите, а завтра до батьків поїду. Деякий час житиму у них. Ну а потім... Потім буде видно. Винайму квартиру, няню знайду... роботу...

Зовиця знову починає ревіти та схиляється на моє плече.

Та цього разу "плач Ярословни" лунає дещо голосніше та, ймовірно, не дає декому спати. За мить на кухні з'являється заспаний Сашко. Гостьова найближча до кухні. Розбудили, бідолаху...

— Я перепрошую. Почув голоси та й прийшов на звук, раптом допомога потрібна... Щось сталося?

Марфа вмить вимикає ниття, сідає рівненько.

— Ні — нічого. Чаї ганяємо... А у вас гості? Я й не знала, — звертається тепер до мене, сміючись. — То гостьова зайнята? Ой, як добре, що я не туди почимчикувала одразу.

— Це точно. Було б незручно, якби ви побачили мене голяка. Між іншим, мене звуть Олександр, — жартує географ, закутаний у халат.

— Олександре, а ви спите у гостях голяка? Буду знати. Запам'ятаю. Я Марфуша, — весело, ніби й не плакала хвилину тому, відказує йому та й простягає руку.

Сашко без вагань скорочує шлях і цілує дівочу руку, що зависла у повітрі.

— Запам'ятаєте, щоб точно зазирнути? — змушує вар'ят наші дівочі щічки порум'яніти. — Марфуша... Яке цікаве ім'я. Ви, часом, не родичка Харитона?

— Я його сестра. Молодша на п'ять років. Цікаві імена нам дали батьки, еге ж?

— Рідкісні. Це точно. Марфуша, Харитоша...

— Ой, та ми ще не апогей батьківської фантазії! То ви, ймовірно, про Гаврюшу ще не знаєте, найменшенького нашого. Гаврик ще той!

— Яка весела у вас сімейка. Про Гаврика-молодшого не знав... Але я радий, що познайомився з вами, Марфочко.

Усміхаючись, я лише слухаю діалог цих двох неочікуваних візитерів-гумористів. Й нібито все нічого, але мені здається, що вони... нібито фліртують...