Макс Дикий - Клуб убивць, Макс Дикий
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розмова з Адміном виводить мене з себе. Більше я не збираюсь йому відповідати, але все одно думками повертаюсь до неї. В його словах немає правди, Бог — це просто фанатик, а ще більший фанатик — сам Адмін. І я за будь-яку ціну доберусь до правди і зловлю їх обох.
Наступного ранку коли приходжу до відділку, на мене вже очікує Віта. Таке враження, що ми давно не бачились, вона взагалі останнім часом абстрагувалась від справ.
Коли я вже йду до неї, на телефон приходить повідомлення, це Даня.
"Здається, я знайшов ймовірну наступну жертву. Бери у свого шефа дозвіл, щоб він більше не нив, і давай слідкувати за тим мужиком, раптом вдасться щось дізнатися?"
“Так, без проблем, — відповідаю я. — Давай візьмемо і мою напарницю?”
"Добре, бери, якщо вона не проти", — пише Даня.
Я підходжу до Віти, вона виглядає якоюсь не такою, як зазвичай, більш заклопотаною, чи щось таке.
— Поїдеш з нами з Данею? — питаю я . — Хочемо все ж вистежити людей, які діють від імені “Бога”, для цього потрібно простежити за його потенційною жертвою..
— Добре, поїду, — вона киває. — Але сподіваюсь, ми не будемо працювати в неробочий час і потрапимо додому вчасно. Мене донька чекає, у неї на днях день народження, треба все підготувати.
— Так, ну якщо доведеться затриматися, ми тебе відпустимо, — усміхаюсь я. — Розумію, що день народження доньки — це святе.
— Так, а з цією роботою у мене зазвичай зовсім немає на неї часу. У відгулі зрозуміла, що приділяю їй мало уваги… Думаю, може мені взагалі варто піти з поліції…
— Чому? — мені шкода. бо вона гарна напарниця, ми дуже здружилися за роки спільної роботи. — Адже будь-яка робота все одно забиратиме час, а сидіти вдома ти не зможеш, не така ти людина… То чи не краще робити те, що вважаєш своїм покликанням?
— Може, ти і правий, не знаю, — зітхає вона. — Добре, їдьмо. Може, коли я відчую, що знов приношу користь людям, ця моя апатія пройде…
— Обов’язково пройде, — кажу з ентузіазмом. — Ну, зараз попереду шефа, і в путь…
***
Ми з Вітою займаємо позицію на даху навпроти будинку ймовірної жертви, на яку вказав Даня. Я спостерігаю за ним через оптику. Вдень нічого особливого не відбувається, та й ввечері теж. Мужик виглядає абсолютно спокійним. Сидить дивиться телевізор, пʼє вино.
Даня також сидить з нами, але за компом. Він підключений до камер спостереження будинку і вулиці, щоб бачити все, що відбувається навколо нього.
— Може, це відбудеться не сьогодні, — припускає він, коли час вже підходить до девʼятої вечора, а саме о девʼятій Віта сказала, що поїде додому.
— Може, там же не було вказано конкретної дати, — погоджуюсь я. — Тоді доведеться вести стеження і завтра…
— Ой, тут дещо дивне, — раптом каже Даня. — Ходи сюди, до компа, покажу тобі відео з однієї з камер.
Я підходжу до нього і бачу, що неподалік будинку здається, почалась бійка. Кілька чоловік мутузять одне одного.
— Треба їх розборонити, — кажу я. — Бо якщо шеф дізнається, що ми були поруч і нічого не зробили, то … ти сам знаєш…
— Так, розумію, — він киває. — Тоді ходімо вниз? Віто, ви теж підете?
— Добре, — каже вона. — Давайте підемо всі разом…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб убивць, Макс Дикий», після закриття браузера.
