Кетрін Сі - Наші розбиті серця , Кетрін Сі

– Як скажете. 

Ейден знову звертається до мене формально. Ловлю себе на думці, що розглядаю його і різко переводжу погляд на свою кухню, прагнучи переключити увагу, на щось буденне та звичне. 

– Хочеш чогось випити? 

– А що є? 

– Хм, – відчиняю холодильник. – Вода, яблучний сік… апельсиновий фреш..

– Воду. - відповідає доволі різко, ніби не хоче більше слухати.

– Добре, зараз наллю тобі.

Раніше між нами не було такої напруженості. Чи то я просто не помічала? Діставши склянку з верхньої полиці я повільно заповнила її холодною водою і потім віддала Ейдену. 

– Дякую. 

- Чому ти не захищався? - вирішую, що потрібно хоча б якось почати розмову. 

- Ви про що? 

Ви. Цей його вислів розділив мене. 

- Якого хріна ти розмовляєш зі мною так?

- Як?

- От так! - я не хотіла кричати, але не змогла. - Чому ти так різко змінився? 

- Змінився? - дивиться мені в очі. -Ні, Хейзел, я завжди таким був. 

- Ні, не був!

- Був. 

- Ні.

- Ти настільки добре знаєш мене? - Мовчу. - Да ти взагалі мене не знаєш! 

- Нічого собі, Ейден, ти вмієш злитися і проявляти емоції? 

- Це єдине, що тебе турбує у цій ситуаціі?

- Не знаю… Мене турбує те, що ти поводиш себе так. 

- Як?

- Да не знаю я! - опускаю погляд. - Після того поцілунку ти інший… мене злить той факт, що я нічого не можу зробити Ейден! 

- Досить! - Підводиться зі стільця і швидко виходить з кухні.

Я чую, як відчиняються двері, що ведуть на трассу, і потім зачиняються. 

Що відбувається? 

Чому ми так реагуємо? 

Це і є закоханість? 

Шон був моїм другим хлопцем, тож у мене взагалі немає досвіду у любовних справах. Я навіть ніколи не ходила на побачення. Звісно ми ходили у різні дорогі ресторани з Шоном і таке інше, та не думаю, що то можна вважати за побачення. 

Зараз, те, що відбувається між нами з Шоном мені більше нагадує сценарій до якоїсь мелодрами. 

Узявши ковдру з дивана у вітальні, я пішла на трассу. Ейден курив. 

-Тут холодно, візьми. 

- Ні, дякую.

- Та годі тобі, Ейден… Я не хочу щоб ти хворів.

- Чому? - Його питання змушує мене замислитися.

Мить чи дві я мовчки дивилася на чоловіка, а потім відповіла: 

-А хіба це не очевидно?

- Якщо питаю, значить ні. - Викидає недопалок.

- Ти подобаєшься мені Ейден…. і це до біса неправильно, та я нічого не можу з собою вдіяти.

- Ти випила? - Принюхується. - Що за нісенітниці ти говориш? 

- Краще б я вже випила. 

- Хейзл, тобі варто поспати, а потім поговоримо! 

- Після такого, я вже не маю бажання з тобою розмовляти!

Розвертаюся і заходжу до будинку. Це було моє перше зізнання у почуттях і мене ось так відшили. Який сором. 

Поспіхом повернулася до нашої з Шоном спальні, і зачинилася у своїй мушлі від решти світу.

Чому у своєму житті я постійно повинна страждати? То від рук Шона, то від слів Ейдна. 

Я не хочу так жити, та що я можу?

Я лише нікчемна Хейзел Круз.