Вікторія Ван - Мелодія серця, Вікторія Ван

— Твоя родина? — здивовано запитала Юн, нахилившись трохи вперед. — Як це стосується тебе?

Техьон кивнув, дивлячись кудись у далечінь, наче згадуючи щось давнє і болісне.

— Мій дід був першим, хто знайшов цей кулон, — продовжив він. — Він знав, що всередині нього ховається велика сила, але також і велика небезпека. Він намагався захистити нас, приховавши його від інших, але ті, хто полював на кулон, не зупинялися.

Юн мовчала, роздумуючи над почутим. Її здогадки підтверджувалися, але вона не очікувала, що Техьон так тісно пов'язаний з усією цією історією.

— Чому ти не сказав про це раніше? — спитав Чонгук, його голос був сухим, але контрольованим. — Чому ти мовчав?

Техьон коротко подивився на нього і знову опустив голову.

— Я думав, що зможу вирішити це сам. Що зможу захистити вас, не втягуючи вас у цю пастку. Але коли Юн отримала кулон... я зрозумів, що все виходить з-під контролю.

— Але чому саме Юн? — наполегливо запитала вона, намагаючись зібрати всі частини пазлу в одне ціле. — Чому він опинився в мене?

Техьон зітхнув ще раз, і його погляд став більш серйозним.

— Ти не випадково отримала кулон, Юн. Ти маєш значення для цього всього більше, ніж ти думаєш. Я не знаю всієї правди, але є одна річ, яку я дізнався, коли почав досліджувати це питання. Ти і я... ми маємо зв’язок із цією силою, з кулоном. І тепер ті, хто за ним полює, знають про нас.

Ці слова змусили Юн відчути холодок уздовж спини. Все, що вона знала про себе і своє життя, здавалось, почало руйнуватися прямо перед її очима. Що він мав на увазі? Який зв’язок може бути між ними?

— Що це означає? — ледве чутно запитала вона, ковтаючи грудку в горлі.

— Це означає, що ми у небезпеці, — похмуро відповів Техьон. — І тепер вони не зупиняться, доки не отримають кулон.

У тиші, що зависла в кімнаті, слова Техьона ще довго відлунювали в голові Юн. Їй здавалося, що вона от-от задихнеться від цієї напруженої атмосфери. Повітря наче стало важчим, кожен вдих давався зусиллям, а в грудях наростало відчуття тривоги. Небезпека, про яку він говорив, ставала надто реальною, щоб її можна було ігнорувати.

— Що ж нам робити? — Юн, дивлячись на Техьона, ледь утримувала голос від тремтіння. Вона відчувала, що стоїть на краю чогось жахливого, і всі її спроби знайти розумне рішення відлітали, наче сухе листя на вітрі.

Техьон нервово потер обличчя, схиливши голову, наче шукав відповіді на ті самі запитання. У його погляді були виснаження і біль, але також щось інше — рішучість, з якою він ще не хотів прощатися.

— Нам потрібно знайти того, хто зможе допомогти, — нарешті відповів він, піднімаючи очі. — Є тільки одна людина, яка знає більше про цей кулон і те, як зупинити тих, хто полює на нього. Але це небезпечно.

— Хто це? — запитала Юн, вслухаючись у кожне слово. Її серце прискорено билося в грудях, зростаючи з кожною секундою.

Техьон поглянув на неї, наче перевіряючи її готовність почути відповідь. Його губи стиснулись, перш ніж він заговорив.

— Це чоловік на ім'я Лі Сан. Він старий і дуже могутній, але живе далеко від людей. Зазвичай він тримається осторонь, але я впевнений, що тільки він зможе нам допомогти. Ми повинні знайти його, перш ніж вони знайдуть нас.

— І де його шукати? — втрутився Чонгук, який весь цей час мовчав, уважно слухаючи розмову. Його очі заграли напругою, наче в його голові вже формувалися плани на майбутнє.

Техьон зітхнув і зробив крок до вікна, дивлячись на темряву, що огортала будинок зовні. Він задумливо дивився на нічне небо, здавалося, шукаючи відповіді серед зірок.

— Він живе в горах, далеко на півночі. Там, де небагато людей ризикують подорожувати. Але дорога туди небезпечна, — сказав Техьон, обернувшись до них. — І ця небезпека не тільки у відстані чи природних умовах. Їхні агенти можуть бути скрізь.

Юн відчула, як холодний страх огортає її, але разом з ним — і певне внутрішнє піднесення. Ця подорож могла бути початком кінця їхньої боротьби, але вона також могла стати відповіддю на всі ті запитання, які переслідували її з моменту, як кулон опинився в її руках.

— Ми впораємось, — тихо сказала Юн, намагаючись придати собі впевненості. — Якщо це наш єдиний шанс, то ми повинні спробувати.

Техьон кивнув, подивившись на неї з ледь помітною вдячністю в очах.

— Тоді вирушаємо завтра вранці. Що раніше, то краще, — твердо сказав він, стискаючи кулаки. — З нами будуть інші перешкоди, і це буде небезпечно. Але у нас немає вибору.

Чонгук коротко кивнув, зберігаючи свою звичну холоднокровність.

— Ми будемо готові.

Юн відчувала, як тривога всередині змішується з нетерпінням. Попереду їх чекала подорож, яка могла змінити все — або принести кінець їхнім пошукам.