Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

розкішну, обіп’яту шкірою канапу. Кривлюся, розтуляю рота, щоб

попередити її: не варто розкидати сміття по дорогезній шкірі.

— Я тут передивлялася речі у себе в гардеробі, — каже вона. —

Уявіть, яка прикрість — кілька суконь стали для мене трішечки

затісними. Я їх усі склала в цей пакет. Зробіть ласку, віднесіть, будь

ласочка, до скриньки для пожертв.

Оце й усе? Не так уже й паскудно.

— Певна річ, віднесу. Жодних проблем.

— А взагалі… — Ніна задкує на крок, роздивляючись мене. — Який

у вас розмір одягу?

— Емм…. Шостий, здається.

Обличчя її осяює усмішка.

— Просто чудово! Усі ці сукні — шостого й восьмого розміру.

Шостого й восьмого? На позір здається, що Ніна зараз носить

чотирнадцятий[8]. Либонь, вона вже дуже довго не проводила ревізію

у своєму гардеробі.

— Власне…

— Забирайте їх, — наказує вона. — У вас-бо немає хорошого одягу.

Мене від цієї заяви пересмикує, але, по правді, вона має рацію.

Хорошого одягу в мене справді немає.

— Я не впевнена, що мені варто…

— Певно, що варто! — Ніна підштовхує до мене пакунок з речами.

— Вам вони дуже личитимуть! Я наполягаю!

Я поступаюся, беру мішок і розкриваю. Нагорі лежить маленька біла

сукня, я витягаю її назовні. Вона здається неймовірно дорогою. А

тканина яка м’якесенька! У цю сукню просто кортить пірнути з

головою. Ніна має слушність. Ці речі мені пасуватимуть… Власне, вони кожній жінці пасували б. Якщо зважуся все ж таки піти на

побачення, пристойне вбрання мені не завадить. Навіть якщо воно

біле.

— Гаразд, — поступаюсь я. — Дуже дякую. Це надзвичайно щедро з

вашого боку.

— Прошу! Сподіваюся, сукні вам сподобаються.

— Якщо вирішите, що хочете отримати їх назад, просто скажіть.

Вона сміється, закинувши голову, подвійне підборіддя коливається.

— Не думаю, що найближчим часом я схудну. Тим паче, що в нас із

Енді буде дитина.

У мене падає щелепа.

— Ви вагітні?

Не знаю, хороша це новина чи погана. Хоча принаймні це пояснило б

її зміни настрою. Але Ніна хитає головою.

— Ще ні. Ми вже якийсь час працюємо в цьому напрямі, але наразі

безрезультатно. Проте ми обоє дуже хочемо дитину, і незабаром у нас

призначено консультацію у фахівців. Тому, гадаю, уже наступного року

в цьому будинку з’явиться немовля.

Я не впевнена, якої відповіді від мене чекають.

— Еммм… вітаю.

— Дякую. — Вона широко всміхається. — Хай там як, сукні ваші, Міллі. І в мене є для вас ще дещо.

Ніна порпається в білій сумочці й витягає ключ.

— Ви ж наче хотіли отримати ключ від своєї кімнати, так?

— Дякую.

Опісля тієї першої ночі в цьому будинку, коли я злякалася до

напівсмерті, вирішивши, що мене замкнули в кімнаті, про замок на

дверях я майже не згадувала. Я ж бо зрозуміла, що двері трохи

затинаються, що насправді ніхто не підкрався до моєї кімнати, не

спробував був мене в ній замкнути. Та й чим би зарадив мені ключ, якби мене справді замкнули всередині?..

Але все одно ключ я беру. Можна буде замикати кімнату, коли я

звідти йду. Ніна схожа на ту людину, яка не погребує шпигувати за

мною. Також зараз слушна нагода, щоб обговорити ще одне нагальне

питання.

— І ще дещо. У моїй кімнаті не відчиняється вікно. Здається, шари

фарби просто заблокували раму.

— Серйозно?

Голос Ніни звучить так, наче їй це геть нецікаво.

— Вікно, яке не відчиняється, — додаткове джерело небезпеки, якщо

станеться пожежа.

Вона роздивляється власні нігті. Супить брови, помітивши, що білий

лак на одному трохи облущився.

— Мені так не здається.

— Узагалі я не впевнена, але… Просто, на мою думку, в кімнаті має

бути вікно, яке прочиняється. Там буває страшенно задушливо.

Власне, там жодної задухи, горищем гуляє протяг. Але заради того, щоб вікно відремонтували, я не проти й прибрехати трохи. Мені

страшенно не подобається, що єдине в кімнаті вікно не відчиняється.

— Тоді я відряджу для вас майстра, — каже Ніна, але якось так, що

стає одразу зрозуміло: жодного майстра відряджати вона не

збирається, тож справного вікна мені не отримати поки віку.

Моя господиня дивиться на пакунок із сукнями.

— Міллі, я залюбки віддала вам свій одяг, проте, будь ласка, не

залишайте цей пакет посеред вітальні. Це нечемно.

— Перепрошую, — бурмочу я.

Вона зітхає, наче в неї через мене просто руки опускаються.

8 Шостий, восьмий і чотирнадцятий розміри в США — це, відповідно, розміри 44, 46 і 52 в Україні.

РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

— Міллі! — голос Ніни в слухавці звучить трохи істерично. — Мені

треба, щоб ви забрали Сесілію зі школи!

У мене в руках — чималий стіс випраної білизни, телефон

затиснутий між плечем і вухом. Я завжди