Чарльз Діккенс - Домбі і син
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одне лиш далеко гірше страждання її обійшло.
Їй і на гадку не спадало, що зичливість Едіт віддаляє її батька од неї чи дає йому ще один привід для невдоволення. Якби Флоренс здогадувалась, до чого спричиняється ця зичливість, — якого смутку зазнало б, на які жертви погодилось би піти це бідолашне, любляче дівча! І як хутко стало б перед очі того, вищого, Батька, що не цурається любові своїх дітей, не відпихає їхніх змучених, розбитих сердець, — одне лиш небо те знає! Але було інакше, і це було добре.
Навіть словом не обмовились ні Едіт, ні Флоренс на цю тему. Едіт сказала була, що тут між ними повинно запасти мовчання, глибоке, наче могила, і Флоренс відчувала, що вона має рацію.
Такі почуття збурювали їй душу, коли її батька привезли додому, і він, слабий та безрадний, похмуро усамітнився в своїх кімнатах, куди не мала доступу Едіт, лише слуги, і де його розважав єдиний друг і товариш — містер Турбот, що пішов тільки над північ.
— Гарний з нього товариш, міс Фло! — зауважила Сюзанна Ніппер. — Та це ж справжній скарб! Якщо йому треба буде рекомендації, хай не приходить по неї до мене, ось і все, що я йому скажу.
— Та годі тобі, Сюзанно! — просила Флоренс.
— Добре вам казати «годі», міс Фло, — відповіла роздратована Сюзанна, — але, даруйте на слові, ми дійшли до такого, що вся кров у жилах на шпички обертається, порозтикувані в різні боки. Не подумайте тільки, міс Фло, я проти вашої мачухи нічого не маю, вона завжди зі мною така, як і годиться леді, хоча трохи й кирпу дере, мушу сказати, — та не можу нарікати, бо не моє то право; але коли доходить до всяких там місіс Піпчін, що їх ставлять над нами і вони чатують під дверима вашого тата, як ті крокодили (хвалити бога, що хоч яєць не несуть), — то на це вже й терпцю не стає!
— Тато доброї думки про місіс Піпчін, Сюзанно, — мовила Флоренс, — і має право вибирати собі економку, ти ж знаєш. Благаю, перестань.
— Гаразд, міс Фло, — погодилася міс Ніппер, — коли ви кажете перестати, я завжди перестаю, здається, але місіс Піпчін діє на мене, як кислий агрус, міс, і не інакше.
Того вечора — тобто вечора, коли містера Домбі привезли додому, — Сюзаннина мова була більш ніж звичайно позбавлена ладу й розділових знаків, бо Флоренс посилала її запитатися про здоров’я батька, і вона була змушена переказати це питання своєму смертному ворогові, місіс Піпчін, котра, замість звернутися з ним до містера Домбі, дозволила собі дати самостійну і, на думку міс Ніппер, оприскливу відповідь. Оскільки Сюзанна Ніппер витлумачила це як нахабство з боку цієї показової жертви Перуанських копалень і як вияв непоштивості до її молодої господині, прощення якому бути не могло, то не дивно, що сьогодні Сюзанна перебувала в особливо збудженому стані. Але в стані особливої підозріливості й недовір’я перебувала вона вже давно — ще від дня шлюбу містера Домбі, бо, подібно до більшості осіб її вдачі, здатних сильно та щиро прив’язатися до людей з іншого суспільного кола, до якого належала й Флоренс, Сюзанна була ревнива, і ревнощі свої, природно, скерувала на Едіт, яка втрутилась у її царину і стала між ними.
Справді горда та рада, що юна її господиня займе нарешті належне їй місце на сцені, де колись нею нехтувано, і що товаришем та опікуном їй буде вродлива дружина її батька, Сюзанна, однак, не могла відступити цій вродливій дружині ані п’яді своїх володінь без почуття заздрощів і тихої неприязні, чому тут-таки знайшла об’єктивне виправдання, гострим оком побачивши у цій леді гордий та бурхливий характер. Змушена, від дня шлюбу, дещо усунутись на задній план, міс Ніппер дивилася звідти на все, що діялося в домі, з твердим переконанням, що з місіс Домбі добра не буде, не забуваючи при кожній нагоді підкреслити, що нічогісінько проти неї не має.
— Сюзанно, — сказала Флоренс, що задумана сиділа коло столу, — пізно вже. Мені сьогодні вже нічого не буде потрібно.
— Ах, міс Фло! — відповіла Сюзанна. — Не раз мені шкода за тими давніми часами, коли-то я сиділа з вами до далеко пізнішої пори, ніж зараз; вже, було, й очі клеяться, така змучена, а у вас хоч би кліп, як окуляри, та тепер до вас мачухи ходять і сидять з вами, міс Фло, і певно, що я за це вдячна. Я проти них не маю що сказати.
— Я не забуду, хто був мені товаришкою, коли я їх зовсім не мала, Сюзанно, — лагідно мовила Флоренс. — Ніколи не забуду! — І підвівши голову, оповила рукою шию своєї скромної подруги, притягнула до себе, і, бажаючи їй на добраніч, поцілувала. Це так розчулило міс Ніппер, що вона зашморгала носом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.