Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

з цього. Але найбільше відчував утому.

Набагато частіше він вслухався у голос Ероса. Іноді дивився

й відео трансляцію, але переважно слухав. За години і дні він

навчився розрізняти якщо не закономірності, то принаймні

повторювані структури. Деякі з голосів, що вмираюча станція

викидала в ефір, траплялися постійно — очевидно, новинарі

й артисти, чиїх записів в архівах була більшість. У музичній

структурі, якщо так можна було це назвати, теж траплялися

специфічні тенденції. Години абсолютно хаотичного тріпотіння

статики й випадкових уривків фраз закінчувалися тим, що Ерос

чіплявся за якесь слово чи словосполучення та фіксувався на

ньому з дедалі більшою інтенсивністю, поки все не розпадалося

на частини і не поверталася випадковість.

—...є, є, є, Є, Є, Є...

«Нема», — подумав Міллер, аж тут корабель раптово сіпнувся

вгору, від чого Міллерів шлунок ледь не вискочив із тіла.

Почулася низка ударів металу об метал, а тоді коротко завили

сирени.

— Дьйо! Дьйо! — зарепетував хтось. — Бомби сон вамен роха!

Зара рвоне борт. Нас тода рвоне!

Звичні ввічливі смішки почулися у відповідь на жарт, що за

час польоту повторювався далеко не вперше, і жартівник —

прищуватий хлопець на вигляд не старший п’ятнадцяти —

самовдоволено посміхнувся зі своєї дотепності. Якщо він не

припинить це лайно, подумав Міллер, хтось переламає йому

ноги монтувальним ломом. Але навряд чи цим кимось буде

Міллер.

Рвучкий поштовх притиснув його до колиски, а тоді гравітація

повернулася на звичній третині g . Можливо, трішечки більшій.

Тільки через те, що шлюз був унизу корабля, пілотові довелося

спершу хапатися за поверхню Еросового черева, що оберталося

над ними. Обертова гравітація перетворила стелю на підлогу; найнижчий ряд колисок став тепер найвищим; а щоб

розмістити детонатори в доках, їм усім доведеться дертися вгору

на холодну, темну каменюку, що намагалася скинути їх із себе

у вакуум.

Ось такі радощі саперної роботи.

Міллер одягнувся. Після військового скафандра з «Росинанта»

різнорідне спорядження ОПА відчувалося на тілі, наче одяг, що

носили кілька власників. Комбінезон пропах духом чужого тіла, а забороло шолома деформоване там, де ремонтували тріщину.

Йому не хотілося думати, що сталося з бідолахою, який носив

цей скафандр до нього. Магнітні черевики вкриті товстим

шаром поїденого корозією пластику, а їхній механізм настільки

старий, що самовільно ввімкнувся і вимкнувся ще до того, як

Міллер

поворухнув

ногою.

Він

уявив,

як

підошви

примагнітяться до Ероса та відмовляться його відпускати.

Усміхнувся своїй уяві. Тобі місце зі мною, як казала його

власна версія Джулі. Це було правдою — опинившись тут, він

сповнився впевненості, що більше не залишить астероїд. Надто

довго служив у поліції — навіть від думки про спробу

возз’єднання з рештою людства його переповнювали

передвісники зневіри. Він прибув сюди завершити свою роботу.

А опісля — з нього досить.

— Йой! Пампо!

— Та йду я, йду. Не жени коней. Станція нікуди не втече.

— Веселка — це коло, якого не бачиш. Не бачиш. Не бачиш, —

наспівував Ерос дитячим голоском. Міллер стишив звук

трансляції.

На кам’яній поверхні астероїда скафандрам і тягачам не було

за що зачепитися. Два інші кораблі сіли на полюсах, де їх не

зносило обертовою гравітацією — але всіх нудитиме від ефекту

Коріоліса. Команді Міллера доводилося триматися на

металевому укритті доків — наче мухам, які споглядали зоряну

безодню внизу.

Обчислити розташування термоядерних зарядів виявилося

непростим завданням. Якщо бомби не накачають станцію

достатньою кількістю енергії, поверхня може вистигнути надто

швидко, й у когось з’явиться шанс висадити дослідницьку

команду, перш ніж сонячна корона поглине астероїд і ті уламки

«Нову», що ще на ньому залишатимуться. Над завданням

працювали найкращі інженери «Тайко», але все одно була

ймовірність, що вибухи розсинхронізуються в часі. Якщо

вибухові хвилі, поширюючись камінням, взаємодіятимуть