Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Гидота, — молодший брат здригнувся. — Хоча Шид-Аттар напевно оцінив би. Наскільки я знаю, він зараз якраз працює над артефактом, здатним ловити й утримувати душі. Коли востаннє його бачив — він ще й планував з його допомогою створити безтілесну нежить…

— Так, знаю. Він навіть назву йому вже придумав — Ловець душ, — задумливо пробурмотів Повелитель Шалластхадара. — Нехай займається своїм винаходом. Інакше йому стане нудно, а це вже буде загрозою для всіх.

— Тож що з приводу ритуалу? — поцікавився Селар. Сандро зітхнув.

— Потрібно перевірити, чи працює він... — протягнув він, стомлено потираючи перенісся. — І якщо працює, то змінити процедуру активації Джерела. Ти впевнений, що... готовий до цього?

— Я не хочу, щоб ти залишився зовсім один, — твердо відповів молодший брат.

Повелитель кинув на нього довгий задумливий погляд і нічого не відповів.

— Хоча й не скажу, що з нетерпінням очікую переселення до іншого тіла, — криво посміхнувшись, додав Селар. — Його ще треба знайти, бажано, ще й з непоганими здібностями.

— Це якраз не проблема. Днями мають прибути торговці з сусіднього поселення. Шемісст вважає, що це буде останнє їхнє прибуття в найближчі кілька місяців — вони ж кочівники… Але зараз взагалі планують вирушити кудись далеко на північний захід. У них чимало обдарованих, доволі сильних, наскільки я чув, — тонкі губи некроманта викривились в саркастичній посмішці. — Зрештою, якщо не сподобається одне тіло, переселишся до іншого. Не виключено, що після першого разу це буде вже не так складно.

— Гадаєш, вони спокійно сприймуть зникнення родича? — скептично поцікавився молодший брат.

— Я гадаю, що з появою Джерела нас це вже не хвилюватиме, — з холодною усмішкою відповів Повелитель Шалластхадара. — Щоправда, я розраховував на твою допомогу з того боку. Наш кровний зв'язок міг би надати Джерелу додаткову стабільність та керованість. Запускати туди чужинця у твоєму тілі… Ризиковано. Я подумаю над зміною ритуалу, і знадобиться інший спосіб керування Джерелом.

— Артефакт?.. — припустив Селар.

— Так, це найімовірніший варіант, — кивнув Сандро. — Хоч мені й не відтворити корону та посох нашого батька через брак матеріалів та можливостей… Але краще мати хоча би їхню подобу, ніж взагалі нічого. Якщо все вдасться, це заразом і мені допоможе вправніше розподіляти власні сили, і для Джерела виявиться корисним.

— Я можу чимось допомогти?

— Ні, — похитав головою Повелитель. — Я зроблю все сам, — він сухо посміхнувся, ледве сіпнувши куточками рота. — Ти краще потурбуйся, щоб твоє майбутнє тіло прибуло до фортеці в належному стані та дожило до ритуалу.

— Думаю, для початку мені слід його вибрати, — Селар зітхнув і підвівся. — Хто зустрічає торговців? Шемісст?

Сандро мовчки кивнув, задумливо погладжуючи кінчиками пальців пошарпаний сувій з описом ритуалу. Повелитель Шалластхадара вже почав розмірковувати про майбутню роботу.

— Тоді я піду, потішу його новиною про оглядини…

***

Територія Шалластхадара за своєю формою була схожа на чашу, чиї верх та денце — два протяжні гірські хребти — оберігали долину від непроханих гостей. Така відокремленість стала ключовим фактором при виборі місця для фортеці, і за десять років некроманти вже встигли переконатися, що це рішення виявилося правильним. Потрапити до долини можна було лише двома шляхами: широким та зручним перевалом на північному сході та небезпечною своїми обвалами й лавинами вузькою ущелиною на південному заході. Торговці-чарівники кочували по рівнинах, що розтяглися на півдні, і коли навідувалися до долини, свідомо йшли на ризик — проїжджали ущелиною.

Віз із яскраво-синім тентом був помітний здалеку. Запряжений парою кремезних копитних тварин, він неквапливо долав вибагливі вигини дороги передгір'я. Селар спостерігав за цим, зручно розташувавшись на кам'яному уступі спостережного посту, прихованого серед скель. Шемісст був поруч. На його плечі сидів фантом у вигляді птаха — вісник на випадок, якщо йому щось здасться підозрілим.

Віз повільно наближався, і незабаром некроманти побачили, що в ньому їхали двоє чоловіків. Один — молодий — сидів на передку. Тримаючи віжки, він жваво перемовлявся зі своїм супутником, що виднівся в глибині воза під відкинутим і закріпленим пологом. Другий чоловік виглядав значно старшим, але здавався доволі міцним. Він неквапливо відповідав молодшому, час від часу підкріплюючи свої слова стриманими жестами. Їхні смагляві та обвітрені обличчя здавалися схожими — мабуть, родичі. Селар подумки обрав молодого мага і вказав на нього Шеміссту. Мереодешець кивнув і відсторонився, дозволивши йому першим залишити місце для спостереження.

Віз в'їхав до гирла ущелини, і чоловіки замовкли, помітивши некромантів, що відкрито вийшли їм назустріч. Судячи зі спохмурнілого обличчя старого, що одразу забрався на передок, та настороженого погляду молодшого мага — вони не очікували побачити тут Селара, і його присутність їм явно не сподобалася. Втім, наступної миті Шемісст підняв руки та щось промовив незнайомою співучою мовою. Молодий маг перевів погляд на мереодешця і видав коротку тираду, з якої Селар знову не зрозумів жодного слова. Шемісст відповів, і чоловіки відвернулися, почавши тихо розмовляти між собою. Запряжені у віз тварини зупинилися, флегматично обскубуючи траву під своїми копитами.