Стівен Кінг - Чорний дім

Сильніші допомагають слабшим. Вони не знають куди йдуть, але для них це не має значення, вони йдуть, і цього достатньо. Все, що вони знають, — це те, що вони вільні. Величезна машина, яка забирала їхні сили, радість і надію, тепер залишилась позаду, над ними завис захисний дах, і вони вільні.

Рівно о 16 : 16 Банда Сойєра доходять до вхідних дверей Чорного Дому. Тайлер тепер їде верхи на огрядних плечах Шнобеля. Вони спускаються сходами і стають перед поліцейським авто Дейла Ґілбертсона (на капоті і в заглибині, де ховаються склоочисники, подекуди лежать мертві бджоли).

— Подивись на дім, Голлівуде, — бурмоче Док.

Джек дивиться. Тепер це лишень будинок — триповерховий будинок — який колись, можливо, й був пристойним ранчо, але минули роки, і тепер він у дуже поганому стані. Щоб справити ще гірше враження, хтось облив його чорною фарбою згори-донизу, знизу-догори — навіть вікна були залиті тією ж фарбою. Загальний ефект — сумний та ексцентричний, але аж ніяк не зловісний. Невезіння дому набуло твердої форми і позбулося мерехтіння аббала, залишився лише занедбаний дім старого, який був добряче божевільним і вкрай небезпечним. Старий, якого можна покласти в один ряд з нелюдами, такими, як Дамер, Хаарман і Альберт Фіш. Підступне, нестримне зло, яке раніше мешкало в цій будівлі, тепер розвіялось, видалилось, а те, що залишилося нагадує буркотливого старого в камері смертників. Джек ще має зробити щось із цим мерзенним місцем — те, що вмираючий Мишеня змусив його пообіцяти.

— Доку, — каже Шнобель. — Дивись он туди.

Великий собака — великий, але не велетенський — повільно йде дорогою, яка веде до Шосе-35. Він схожий на гібрид боксера і німецького дога. В нього відірвано один бік голови і немає задньої лапи.

— Це диявольський пес, — каже Шнобель.

Док дивиться здивовано.

— Що, це?

— Це, — підтверджує Шнобель. — Він витягує свій «9 мм», щоб позбавити це створіння мук, але перш ніж він це встигає зробити, собака падає набік, здригаючись, робить єдиний глибокий вдих і лежить незворушно. Шнобель повертається до Джека і Дейла. — Він набагато менший з вимкненою машиною, чи не так?

— Я хочу побачити маму, — тихо каже Тай. — Будь ласка, можна?

— Так, — каже Джек. — Ти не заперечуєш, якщо ми поїдемо до тебе додому і заберемо батька? Думаю, він теж захоче поїхати.

Тайлер втомлено всміхається.

— Так, — вимовляє він. — Давайте так і зробимо.

— Як скажеш, — каже йому Джек.

Дейл обережно розвертає авто у дворі й прямує до початку дороги, коли Тай скрикує:

— Дивіться! Дивіться всі! Вони йдуть!

Дейл зупиняється, дивиться в дзеркало заднього виду і шепоче:

— О, чорт. Присвята Богородиця. — Він припарковує поліцейське авто і виходить із нього. Вони всі виходять, озираючись на Чорний Дім. Він досі має звичайну форму, проте магія ще не зовсім зникла. Десь двері — можливо, в підвалі, чи спальні, чи в брудній і занедбаній, але абсолютно звичайній кухні — залишились відчиненими. По цей бік — Кулі Кантрі, по-інший, Конґе-роуд, на якій димиться щойно зруйнована Велика Комбінація і Дін-та.

Бджоли вилітають на ґанок Чорного Дому. Бджоли і діти, яких вони ведуть, виходять групками, сміючись, плачучи, тримаючись за руки. Якусь мить Джек Сойєр уявляє тварин, які залишали Ноїв ковчег після повені.

— Свята Маріє, Матір Божа, — шепоче знову Дейл.

Подвір’я заповнюється дітьми, які сміються, плачуть і бурмочуть.

Джек підходить до Шнобеля, який провертається до нього з сяючою посмішкою.

— Діти вийшли, і ми можемо зачинити двері, — каже Джек. — Назавжди.

— Я знаю, що робити, — каже Шнобель.

— Здається, в тебе є чудова ідея?

— Ну, — каже Шнобель, — скажімо так. — Якщо ти пообіцяєш, я маю на увазі справді пообіцяєш не ставити дурнуватих запитань і не згадувати про це пізніше, то сьогодні до півночі я знайду спосіб вигадати дещо ефективне.

— Що? Динаміт?

— Ну, я тебе прошу, — каже Шнобель. — Хіба я не сказав ефективного?

— Ти маєш на увазі?..

Шнобель посміхається, і його очі звужуються.

— Я радий, що ти на моєму боці, — каже Джек, — зустрінемося раніше від півночі на дорозі. Нам доведеться прокрастись, але не думаю, що з цим будуть проблеми.

— Безперечно, адже, коли ми виходили, не було ніяких проблем, — каже Шнобель.

Док поплескує Дейла по плечу.

— Капітане, сподіваюсь, у цьому куточку світу знайдуться хороші організації охорони дітей. Думаю, вони тобі знадобляться.

— Святі… — Дейл переводить перелякані очі на Джека. — Що мені робити?

Джек посміхається.

— Думаю, тобі краще подзвонити… як Сара їх називає? Кольоровий загін?

В очах Дейла з’являється проблиск надії. Чи, можливо, це зароджується тріумф. Джон П. Реддінґ з ФБР, офіцери Перрі Браун і Джеффрі Блек з поліції штату Вісконсин. Він уявляє обличчя цієї трійки, коли вони зіткнуться з середньовічним дитячим Хрестовим походом в західній частині штату Вісконсин. Уявляє Діккенсові стоси паперів, які неодмінно спричинить така нечувана подія. Це займе в них близько кількох місяців, а то й років. Можливо, навіть спричинить нервові зриви. Безумовно, це відверне їхню увагу від начальника поліції Френч Лендінґа Дейла Ґілбертсона.

— Джеку, — каже він. — Що конкретно ти пропонуєш?

— Грубо кажучи, — каже Джек, — я пропоную, щоб вони виконали всю важку роботу, а лаври залишились тобі. Як тобі таке?

Дейл задумується.

— Дуже навіть чесно, — каже він. — Що скажеш на те, щоб відвезти цього малого до його батька і обох їх до Ардена, щоб він побачився з матір’ю?

— Добре, — каже Джек. — Але як би мені хотілося, щоб Генрі теж був тут.

— Так само, як і мені, — каже Дейл і сідає за кермо.

За мить вони вже їдуть по дорозі.

— А як щодо тих усіх дітей, — запитує Тай, дивлячись крізь заднє вікно. — Ви збираєтесь їх просто залишити тут?

— Я зателефоную в поліцію штату Вісконсин, щойно ми виїдемо на шосе, — каже Дейл. — Думаю, вони виїдуть негайно, чи не так, хлопці? Як і агенти ФБР, звичайно.

— Так, — промовляє Шнобель.

— Неодмінно, — говорить Док.

— Відмінний адміністративний дзвінок, — повідомляє Джек і садить Тайлера собі на коліна. — Зовсім скоро в них усе буде гаразд, —