Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–О, схоже, хтось є.– розреготався один із стражників. – Можливо, там ще хтось сховався?

–Хто по–твоєму, Шіо–Гандж? –проревів Помфрі–Гаас, піднявши матір із підлоги, її щока була червоною.

–Ну, не знаю, може принцеса Старла–Кассіопея?

–Хто? Хіба вона не загинула? – прикинувся Помфрі–Гаас.

–ЇЇ бачили в місті вчора вранці. Одному, особливо щедро обдарованому золотом королеви, нишпорці вдалося простежити, де сховалася втікачка.

–Тут нікого немає.– відповіла Каро–Генрита.

–Що ж... тоді не проти, якщо я озирнуся?

–Для цього тобі потрібен дозвіл.

–Як вдало! Якраз–таки він у мене і є! – він стукнув по столу, вклавши на нього папір із королівською печаткою.

Старла вперше використовувала чари переміщень. Коли вона матеріалізувалася у своїй квартирі в Ґотліні, тут же похитнувшись, впала на підлогу. Тремтячими руками, вона помацала обличчя, дівчина не відчувала його, ніби воно не належало їй. Старла відчула укол провини. Вони ж просили її не залишати будинок. Чи вартий швидкоплинний бунт проти ув'язнення їхніх життів? Старлу вразила здогадка. Що якщо вартові вб'ють їх? Повитуха та її син були дуже добрі до неї. Це єдині люди, серед яких дівчина відчувала себе своєю. Вибору немає. Старла має постати перед королевою. Неважливо наскільки вона ще не готова.

Повернувшись у підвал їхнього будинку, Старла не знайшла нікого всередині. Зрозуміло, вартові викрали обох. Вийшовши з дому, дівчина відчула переляк. Не просто своє передчуття, а саме страх. Вона розуміла, що може загинути. Але не могла залишити повитуху і сина, які стали їй сім'єю за ці кілька місяців. Люди витріщалися на Старлу, перешіптуючись. Вона бачила різні емоції: страх, захоплення, жах, радість... Вона навіть не розуміла, як ці люди ставляться до того, що загублена принцеса жива і знову вдома.

Місто Сердець було великим торговим багаторівневим містом, далі ринку Старла не була. Вона й ринку толком не бачила. Торгові точки тут починалися від самих воріт. Червона кам'яна кладка була тут по всьому місту. Маленькі білі будиночки торговців відкривали місто. Але проходячи верхнім рівнем, можна помітити, що маленькі будиночки нижчої касти сирен змінювалися на великі маєтки з білого каменю, з незмінно червоним дахом, в оточенні червоних дерев.

 І тільки головний палац, фортеця королеви Сердець, був із чорного мармуру із золотими прожилками. Темно–бордові двостулкові двері палацу, оточені вартовими в криваво–червоній броні. Побачивши Старлу, вони не зволікаючи впустили її всередину.

Палац вражав своєю красою. Величний, він був виконаний з каменю з великими круглими арками, навісними кришталевими люстрами і широкими сходами з кованими поручнями. Картини тут прикрашали кожну стіну, це були портрети великих Королів Сирен. Оксамитові пуфи з позолоченими завитками на ніжках, відкривали вітальню, розташувавшись біля величезного каміна з кованою огорожею у вигляді серця. Канделябри, що нагадували маленьких чоловічків із серцями в руках, стояли на невисоких круглих столиках. Червоні килимові доріжки, що ведуть від дверей до найвищих сходів у вежі палацу. І ось вона, прямо за першим поворотом: величезна тронна зала, мармурова підлога поблискувала у світлі ламп, тільки підкреслюючи пишність великого, криваво–червоного трону з чорними кованими завитками у вигляді сердець, інкрустованих рубінами.  Склепіння залу були схожі на розкриті крила кажана. Червоні оксамитові портьєри височіли з боків ламбрекенами. Праворуч від трону був диван для аудієнцій і письмовий стіл для писаря.

–Оглядаєш угіддя? – проспівав дзвінкий голос владним тоном.

Старла ошелешено обернулася. На неї дивилася вона сама, можливо на кілька років старша. Волосся її було укладене інакше, вона одягнена в застарілу готичну сукню з рукавами–ліхтариками, але так, це, без сумніву, була Єврика–Аматея. На її голові височіла приголомшливої краси корона. Золоті завитки у вигляді серця і хаотично розкидані рубіни, ніби краплі крові. Старла хотіла цю корону понад усе на світі.

–Привіт, мамо.– саркастично кинула вона.

–Чутки правдиві. Ти й справді, як дві краплі води схожа на мене.

–Це звучить навіть образливо.– закопиливши губку, заявила Старла.

–Від чого ж?

–Я не хочу мати нічого спільного з тобою.– відповіла вона.

–Як не дивно, моя дитино, це взаємно.– хмикнула королева.–Так, із чим ти до мене завітала?

–Відпусти Каро–Генріту та її сина.

–Представників корони чекає страта на світанку. Я не люблю бунти. –втомлено заявила Єврика–Аматея.

–Чому ти кинула мене? – запитала Старла, відчуваючи, як сльози підкотили до горла.

–О, тільки не починай плакати. – закинувши голову, зітхнула королева. – Ти ж знаєш пророцтво. Я не могла залишити тебе в живих.

–Але... я ж твоя дочка.

–О... я знаю.– вона розвела руки, і Старла невпевнено покосилась на них, але все ж таки перетнула кімнату і прийняла обійми.

–Ми могли б усе робити разом.– плачучи, переконувала її Старла.

–Звісно.– шепнула королева, гладячи її по спині.

–Мені ж не потрібна твоя корона. Я просто хотіла б, щоб у мене була мама.