Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Зрозуміло.– підтримала її королева.

Старла відчувала, як боляче їй усвідомлювати, що мама віддала перевагу владі, але вона сподівалася, що, побачивши доньку, королева одумається і прийме її. Королева продовжувала обіймати її і Старла починала вірити, що всього ще можна уникнути. Що вони зможуть пізнати одне одного, пробачити, полюбити. Вона не вірила сама собі, але сподівалася на це. Живіт скувало від передчуття, нудота підкотила до горла і Старла схопила ротом повітря. Раптово вона відчула удар і дихання її забрало, пекучий біль скував груди і спину. Ошелешено втупившись на королеву, Старла потягнулася рукою до спини. Клинок був встромлений між лопаток до самого руків'я. Королева дивилася на дочку з усмішкою. Кров набралась в рота і Старла здригнулась, кашляючи.

–Невже, ти справді сподівалася звернутися до материнського інстинкту королеви–вбивці? – розреготалася Єврика–Аматея, дивлячись, як Старла відповзає назад, у спробі залікувати рану.

Магія виділялася повільно, Старла відчувала занепад сил. Усі її надії загинули, але загинути самій вона собі не дозволить. Витягнувши клинок зі спини, Старла зосередила силу в тілі, намагаючись сцілитись. Відновивши сили, вона помітила, що рана затягнулася, проте біль під час рухів був доволі відчутним, піднявшись, вона кинулася на королеву, підкинувши сокиру, і вдарила її.  Але королева схопила сокиру двома руками і червоні спалахи загорілися в її руках, відкинувши сокиру геть.

–Убити тебе буде навіть простіше, ніж я думала.– усміхнулася королева.

–Це буде так само легко, як ти планувала, коли я народилася? – запитала Старла, завдаючи удару.

–О, я більше не повторю цієї помилки. – повідомила Еврика–Аматея. – Усе потрібно робити самій!

Вона послала спалах на Старлу і та відбила його своїм.

–У цьому твоя проблема? – захекавшись, промовила Старла. –Тобі самотньо?

Вона схопилася руками за скроні і, промовивши захисні чари, покрила ними всю себе, її коліна затремтіли. Продовжуючи повторювати чари невтомно в розумі, Старла йшла на королеву. Усі її спалахи відбивалися від Старли рикошетом, псуючи меблі в тронній залі.

–Ти думаєш, що обороняючись, зможеш мене перемогти? – ошелешено скрикнула Єврика–Аматея.

Старла мовчала, вона послала спалах, збивши королеву з ніг.

–Цьому не бувати! – прокричала королева і послала спалах на стелю.

Старла відволіклася від мантри, коли стеля почала обвалюватися. Варта стукала в зачинені двері тронної зали.

–Ваша Величносте! – кричав один із вартових.

–Нічого не робити! – рявкнула Єврика–Аматея. – Я сама з нею покінчу.

Скинувши Старлу з ніг, королева з розмаху вдарила її по обличчю тильною стороною руки, дівчина відчула неприємний біль від губи, що кровоточила, носа і брови. Кров капала на очі, заважаючи бачити розлючене обличчя матері, яка опустила руки на шию Старли й почала душити її не тільки міцними долонями, а й іскрами, що виходили з її тіла. Королева кілька разів підняла Старлу, стискаючи міцно за шию, і била її головою об мармурову підлогу, поки дівчина не відчула, як в очах потемніло. Терпкий біль змушував потилицю оніміти, а кров відлити від обличчя, воно стало до того холодним, що Старла вже не відчувала його своїм. Багряна кров, від розбитої голови, окропила плитку тронної зали, розтікаючись по ньому, заповзаючи в стики між плитами. Червоне волосся дівчини, здавалося, злилося з плямою густої крові, яка розповзалася, малюючи візерунки на підлозі, в моменти, коли королева підіймала доньку за шию і з силою опускала вниз. Єврика–Аматея стиснула шию Старли сильніше, вкладаючи всю лють у руки, дівчина била ногами і руками підлогу навколо себе, відчуваючи, що її кінець близький. У вухах зашуміло, в її скронях пульсувала кров, легені горіли від нестачі повітря, а очі сльозилися.

–Нарешті ти помреш! – урочисто заявила королева, продовжуючи душити доньку.

 Намацавши пораненими пальцями розбиту плитку зі стелі, що обвалилася, Старла схопила уламок і з силою всадила його в шию королеви. Та впала на бік задихаючись. Кров бризнула з її шиї, змішавшись із кров'ю самої Старли. Єврика–Аматея спробувала знову полонити доньку червоними іскрами, тоді Старла натиснула на уламок ногою, і він засів глибше в шкіру королеви, видавши останній хрип, вона померла.  Старла сіла на підлогу поруч із матір'ю і заплакала. Невже це було єдиним вибором? Невже вона не могла поранити її, не вбиваючи? Можливо, вони змогли б примиритися? Старла була готова забути їй спроби стільки разів убити рідну доньку, якби королева хоча б спробувала спокутувати свою провину. Старла хотіла, щоб її любили, бути в сім'ї, але королева вирішила інакше.  Вартові, які все ще намагалися потрапити до тронної зали, вибили двері й висипали всередину, ошелешено озираючись. Старла сиділа біля тіла матері, відчуваючи, як сили повільно покидають тіло. Вона здавалася такою маленькою навколо зламаних стін, стелі, що обвалилася, і відколів на підлозі тронної зали.  Помітивши тіло Єврики–Аматеї, хтось із них прошепотів:

–Королева–вбивця мертва...

Після чого всі вони зняли шоломи і впали в поклоні:

–Хай живе королева Старла–Кассіопея! – хором промовили вони, опустивши голови.

Старла кліпнула, відчувши, як в очах знову потемніло, а все тіло стало легким і ніби чужим, вона впала на підлогу, почувши тільки: "Покличте лікаря!".