Стівен Кінг - Сплячі красуні

Тоді заговорила Ейнджел.

— Добрі часи й погані часи, — сказала вона. Добрі часи й погані. Вся решта — просто конячий кізяк у стайні.

— Я гадала, це триватиме принаймні до четверга, але… — розсміялася Євка ясними дзвіночками, — я забула, як швидко можуть діяти люди, коли вчепляться у щось розумом.

— Авжеж, — сказала Мікейла. — Згадати лишень про Мангетенський проект.

6

О восьмій десять того чудового ранку колона автомобілів вирушила по Західно-Лавінській дорозі, а позаду них тліла в’язниця, наче полишений в попільниці недокурок сигари. Вони повернули на Круглявий Пагорб. Перед вів Патруль Два з увімкненою на повільних обертах блимавкою. За кермом сидів Френк. Клінт — на пасажирському сидінні. Позаду них — Євка Блек, точно там, де вона сиділа після того, як її заарештувала Лайла. Тоді вона була напівголою. У цій зворотній подорожі на ній була червона блуза Дулінгського виправного закладу.

— Як ми пояснимо це поліції штату, я не знаю, — сказав Френк. — Стільки загиблих, стільки поранених.

— Зараз усі по зав’язку заклопотані Авророю, — сказав Клінт. — І, либонь, половина навіть на службу не з’являються. Коли всі жінки повернуться — якщо вони повернуться — ніхто про це не потурбується.

З-позаду них тихо проказала Євка:

— Матері. Дружини. Дочки потурбуються. Хто, як ви думаєте, прибирає поля боїв після того, як вщухає стрілянина?

7

Патруль Два зупинився в просіці, що вела до трейлера Трумена Мейвезера, де досі тріпотіла жовта стрічка «МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ». Інші машини — ще два поліційних крузери, два цивільних автомобілі і пікап Карсона Стразерса — стали позаду них.

— Що тепер? — спитав Клінт.

— Тепер подивимося, — відповіла Євка. — Тобто, якщо хтось із цих чоловіків не передумає і не застрелить мене.

— Цього не буде, — сказав Клінт, зовсім не такий впевнений, яким хотів здаватись.

Грюкали двері. Якусь мить тріо в Патрулі Два сиділо на своїх місцях.

— Скажіть мені що-небудь, Євко, — промовив Френк. — Якщо ви тільки посланниця, хто головний в усьому цьому родео? Якась… ну, я не знаю… жива сила? Велика Матінка Земля, можливо, натискає кнопку перезавантаження?

— Ви маєте на увазі Велику Лесбу на небесах? — перепитала Євка. — Якесь дебеле, опецькувате божество в брючнім костюмі кольору фуксії й поміркованих туфлях? Хіба не такий образ уявляє собі більшість чоловіків, коли думає про жінку, яка намагається керувати їхніми життями?

— Я не знаю.

Френк почувався кволим, знесиленим. Він сумував за своєю дочкою. Він навіть сумував за Ілейн. Він не розумів, що сталося з його гнівом. Це було так, ніби в нього порвалася кишеня і той десь випав по дорозі.

— А що спадає на думку, коли ви думаєте про чоловіків, розумако?

— Зброя, — сказала вона. — Клінте, тут, схоже, немає дверних ручок.

— Хай вас це не зупиняє, — відповів Клінт.

Її не зупинило. Задні двері прочинилися, і Євка Блек виступила надвір. Клінт із Френком — теж, ставши обабіч неї. Клінтові згадалися уроки вивчення Біблії, які його змушували відвідувати в якійсь із тих прийомних родин. Ісус — на хресті, по один його бік — поганий парубок-безвірник і по інший — доброчесний злодій, який, за словами помираючого месії, невдовзі приєднається до нього в раю. Клінт згадав, як думав тоді, що цей бідний хлопець погодився б і на менше: умовне звільнення і вечерю з курчатиною.

— Я не знаю, яка сила мене послала, — сказала вона. — Я тільки знаю, що мене було покликано, і…

— Ви прийшли, — закінчив Клінт.

— Так. А тепер я повернуся.

— Що нам робити? — запитав Френк.

Євка обернулась до нього, і тепер вона не усміхалась.

— Ви робитимете ту роботу, яка зазвичай призначена жінкам. Ви чекатимете.

Вона глибоко вдихнула.

— Ох, як пахне повітря, таке свіже після в’язниці.

Вона пройшла повз скупчених чоловіків так, немов їх там не було, і взяла Ейнджел за плечі. Ейнджел звела на неї сяючі очі.

— Ти добре все зробила, — сказала Євка. — І я вдячна тобі всім своїм серцем.

Ейнджел бурмотнула:

— Я люблю тебе, Євко.

— Я тебе теж люблю, — сказала Євка і поцілувала її в губи.

Євка вирушила до руїн метового сараю. Там сидів лис, обгорнувши пухнастим хвостом собі лапи, відпочиваючи і дивлячись на неї яскравими очима. Вона пішла за ним, а потім і чоловіки вирушили слідом.

8

— Тату, — покликав Джаред голосом не гучнішим за шепіт. — Ти це бачиш? Скажи мені, що ти теж це бачиш.

— Ох, Боже мій, — промовив поліціянт Трітер. — Що це?

Вони дивилися на Дерево з його незчисленними перевитими стовбурами і зграями екзотичних птахів. Воно піднеслося так високо, що верхівки не було видно. Клінт відчував якусь силу, що випромінювалася з нього, наче потужний електричний струм. На їх захоплення розпушив свій хвіст павич, а коли з іншого боку з’явився білий тигр, замітаючи черевом високу траву, піднялося кілька гвинтівок.

— Опустити зброю! — крикнув Френк.

Тигр ліг, його чудесні очі дивились на них крізь високу траву. Гвинтівки опустилися. Усі, крім одної.

— Чекайте тут, — сказала Євка.

— Якщо жінки Дулінга повернуться, всі жінки на землі повернуться? — запитав Клінт. — Так це працює?

— Так. Жінки цього міста репрезентують всіх жінок, і таким чином назад мусять повернутися всі ваші жінки. Крізь оцей прохід, — показала вона на розколину в Дереві. — Якщо бодай одна відмовиться…

Їй не треба було закінчувати. Нетлі злетіли і затріпотіли біля її голови на кшталт корони.

— З чого б їм схотілося там залишитись? — спитав Рід Берровз щиро здивованим голосом.

Регіт Ейнджел був хрипким, як вороняче каркання.

— У мене краще запитання — якщо вони побудували там щось гарне, як каже Євка, навіщо б їм схотілося звідти йти?

Євка вирушила до Дерева, висока трава шелестіла об її червоні штани, але зупинилася, почувши клик-клак, коли хтось загнав набій у патронник гвинтівки. «Везербі», як виявилося. Дрю Т. Баррі був тим єдиним, хто за командою Френка не опустив зброї, але націлився він не на Євку. Він цілився на Мікейлу.

— Ви підете з нею, — промовив він.

— Опусти зброю, Дрю, — наказав Френк.

— Ні.

Мікейла подивилась на Євку.

— Я можу піти з вами туди, невідомо куди? Без того, щоб опинитися в коконі?

— Звичайно, — сказала Євка.

Мікейла обернула свою увагу до Баррі. Вона більше не мала наляканого вигляду; лоб у неї був наморщений зачудуванням.

— Але чому?

— Назвімо це страховкою, — сказав Дрю Т. Баррі. — Якщо вона каже правду, ви можете переконати вашу матір, а ваша мати може переконати решту жінок. Я цілковито вірю в страхування.

Клінт побачив, як Френк піднімає пістолет. Увага Баррі