Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Приміщення для майбутнього Джерела готове, — повільно промовив Повелитель. — Опис ритуалу я теж зробив.

— Чудово, — усміхнувся Селар. — Але ж я бачу, що тебе щось бентежить.

— Бентежить... — луною озвався Сандро. — Я вивчив усі запропоновані тобою варіанти, які дозволили би надати Джерелу початковий запас енергії, — некромант похитав головою і відвів погляд. — Але дійшов висновку, що більшість із них у цьому світі просто не працює...

— Як і чимало інших заклинань, — молодший брат кивнув, погоджуючись. — А ті, що працюють… Без стабільного Джерела ця могутність позбавлена ​​реальної сили.

— І бентежить мене те, що єдиним дієвим варіантом в такому випадку я вбачаю принесення в жертву сильного некроманта, — беземоційно промовив Повелитель Шалластхадара. — І мав намір… поговорити з тобою про це трохи згодом.

Селару здалося, що він неправильно зрозумів зловісний сенс цих слів. Йому відчайдушно захотілося неправильно їх зрозуміти.

— Буде краще, якщо ти підеш на це добровільно, — додав Сандро. — Я не хочу тобі наказувати.

— Невже немає іншого виходу? Я… не впевнений, що зможу захотіти померти чи хоча би достовірно зобразити це.

— Якщо інший варіант існує, то я його не знайшов, — глухо промовив Повелитель. 

Покинувши своє місце, він обійшов стіл і наблизився до молодшого брата. Зупинився перед ним майже впритул, присів навпочіпки та, дивлячись на нього знизу вгору, поклав долоню на його плече. 

— З усіх відомих мені варіантів гарантовано дієвим буде тільки цей, — темні очі Сандро похмуро блиснули, відбивши світло від свічки. Далі він заговорив тихо й твердо: — Я б з радістю приніс у жертву будь-кого іншого, замість тебе. Та хоч би й усіх, хто живе в цій фортеці, але… Вони або слабкі, або ненадійні. Слабка жертва не має сенсу, сам розумієш, користі від такого Джерела не буде. А ризикувати результатом тривалої та кропіткої праці через чиєсь бажання дошкулити мені... Я не можу.

— Ти залишишся один, — Селар сумно подивився на старшого брата. — Шид обов'язково цим скористається.

— Якби на моє місце мітив лише Шид-Аттар, — зітхнув Сандро, — я був би майже спокійним. Він — хоча би з нашого дому. Сильніше мене турбує те, що Шемісст може спробувати висунути на правління Аскелію або ж сам захопити владу. Ці невгамовні мереодешці... — некромант зневажливо скривився. — Лише тобі я можу довіряти та бути впевненим, що по той бік ти зробиш усе як належить. Ти ж не помреш остаточно, твій розум, свідомість та знання залишаться з тобою, — несподівано усміхнувся старший брат, — і в посмерті я до тебе приєднаюся, коли настане час.

— І… коли ти плануєш провести ритуал? — Селар скоса поглянув на вікно — видимий клаптик неба вже набув насиченого блакитного кольору. Сонце вже зійшло, і на нього чекало чимало справ.

— За десять днів. Слід дочекатися місцевої повні, — Повелитель випростався та повернувся до свого місця за столом.

— Гаразд, я… згоден, — кивнув молодший брат та піднявся зі стільця.

Виходячи з кімнати, він потилицею відчував важкий погляд Сандро, але не озирнувся.

ВІРНІСТЬ БЕЗ ВІРИ

— Зосередься!

Різкий окрик висмикнув Селара з задумливого заціпеніння, тоді як фантом, що пробив його щит, розвіявся підхопленою вітром димною хмаркою. Шемісст, якому належав бойовий фантом, швидко крокував до нього. Крижано-блакитні очі мереодешця сердито виблискували.

— Що з тобою? Вирішив підставитися, щоб Сандро звинуватив мене у вбивстві?

— Вибач, відволікся, — Селар струснув руками та витер рукавом піт з чола. Заклинання захисту від фізичних ушкоджень, якому було присвячено тренування, викликало таку втому, ніби він і справді тримав перед собою важкий щит, прикриваючись ним від ударів фантома.

— Якби я це не помітив, тебе вже був би мерцем, — хмикнув Шемісст. — Що відволікло?

— Просто замислився. Можемо продовжувати.

Мереодешець уважно подивився на Селара, похитав головою і подався вбік. Відійшовши на кілька кроків, Шемісст раптом різко розвернувся та запустив у напарника дрібним фантомом. Це був примарний птах, за виглядом схожий на тих, що колись жили в лезолистових лісах загиблого світу. Селар легко відбив бойову ілюзію щитом, і спритна крилата бестія злетіла до небес, де й розчинилася серед низьких свинцево-сірих хмар. 

Шемісст теж сумував за своєю батьківщиною.

— Досить на сьогодні, — буркнув мереодешець і пішов геть, не озираючись.

Селар не заперечував. Погода зіпсувалася, і рішення повернутися до фортеці здавалося цілком своєчасним. Тільки мереодешець явно не бажав його товариства, тому некромант скористався шансом побути на самоті та присів відпочити на найближчий валун. Йому було про що подумати: слова Сандро не виходили з голови, заважали зосередитись на інших справах.

З дитинства привчений до думки, що його доля — стати вірною тінню старшого сина Повелителя дому Шалластхадар, Селар не хотів для себе іншого шляху. Але наскільки сам він був схильний до мовчазної уваги та спостереження за оточенням, настільки Сандро охоче демонстрував цьому ж оточенню свою впертість та безкомпромісність. Батько завжди казав, що така ситуація є типовою для їхнього роду, і добре, що характери братів чудово доповнюють один одного.