Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

чоловік на ім’я Гелоуглас познайомився зі мною при дворі. Каже, що він родич Метью і пообіцяв познайомити мене з Шекспіром, оскільки моя донька не захотіла цього робити. — Батько потріпав мене по щоці. Було в цьому жесті й розчарування, і прощення. — Не чекайте на мене. Займіться своїми справами.

— Невже ми дійсно облажалися, Метью? — Я окинула подумки останні два місяці: зустріч із Філіпом, прорив лінії оборони Метью, знайомство з Гуді Альсоп та іншими відьмами, дізнання про те, що я — ткаля, дружба з Мері та паннами з Малої Страни, взяття під опіку Джека та Енні, які зайняли місце не лише в нашому домі, а й в наших серцях, знаходження манускрипту Ешмол-782 і, звісно ж, зачаття дитини. Моя рука знову охоронним жестом опустилася на живіт. Ніщо з переліченого я не могла змінити, навіть якби хотіла і мала можливість.

— Важко сказати, серденько, — серйозно відповів Метью — Час покаже.

— Гадаю, нам уже час піти зустрітися з Гуді Альсоп. Вона допомагає мені виткати заклинання для повернення в майбутнє. — Я зупинилася перед батьком, стискаючи в руках свою скриньку заклинань. Мені й досі було якось ніяково й некомфортно біля нього після лекції, яку він прочитав нам із Метью учора ввечері.

— Та вже пора, — погодився батько, засовуючи руку до куртки. Він і досі носив її, як сучасний чоловік: знімав тієї ж миті, коли заходив до приміщення і закочував рукави своєї сорочки. — Не думаю, що ти сприйняла хоча б одну з моїх підказок. Мені не терпиться зустрітися з досвідченою ткалею. А коли ти, нарешті, наважишся показати мені що у тебе там, у скриньці?

— Якщо ти цим зацікавився, то чому ж раніше не спитав?

— Ти так ретельно маскувала її під отим своїм тонким покривалом, що мені здалося, наче ти хочеш, щоб про скриньку ніхто не дізнався, — відповів батько, коли ми спускалися сходами.

Коли ми прибули до парафії Сен-Джеймс Гарлікхайт, двері нам відчинив привид Гуді Альсоп.

— Заходьте, заходьте, — сказала відьма, манячи нас пальцем до свого крісла біля каміна. ЇЇ очі яскраво світилися і збуджено іскрилися. — Ми вже давно на вас чекаємо.

У неї зібралася вся громада відьом, що порозсідалися хто де.

— Знайомтеся, Гуді Альсоп, це — мій батько, Стівен Проктор.

— Ага, ткач, — сказала Гуді і аж засяяла від утіхи. — А ви водянистий, як і ваша донька. — Батько, як і зазвичай, засоромився і тримався позаду мене і здебільшого мовчав, коли я представляла його присутнім. Усі жінки посміхалися й кивали головами, хоча Кетрін довелося повторити все знову для Елізабет Джексон, яку дивний акцент мого батька збив з пантелику.

— Ми про декого забули! Може, все ж таки скажете нам, як звати вашу істоту? — І Гуді Альсоп дивилася на плечі мого батька, де слабо виднівся силует лелеки. Я його ніколи раніше не помічала.

— Невже ви помітили Бену? — здивовано спитав мій батько.

— Аякже. Він примостився на ваших плечах, розправивши крила. Мій родинний дух, тобто фамільяр, не має крил, хоча я міцно пов’язана з повітрям. І, підозрюю, саме завдяки цьому мені досить легко вдалося приручити її. Коли я була малою, до Лондона завітала одна ткаля, чиїм фамільяром була гарпія. Її звали Елла, і вона дуже важко піддавалася дресируванню.

Привид Гуді Альсоп проплив повз мого батька, тихенько співаючи до лелеки, що ставав дедалі виразнішим.

— Може, ваш Бену вмовить вогнедишного дракона Діани сказати своє ім’я. На мою думку, це значно полегшило б повернення вашої доньки до свого часу. Треба, щоб тут не лишилося жодного сліду її фамільяра, бо той слід тягнутиме її назад, до нинішнього Лондона.

— Оце так… — ошелешено мовив батько, з трудом усвідомлюючи все, що звалилося на нього за останні кілька хвилин: громада відьом, привид Гуді Альсоп і той факт, що його таємницю виставили на загальний огляд.

— Хто ви? — ввічливо спитала Елізабет Джексон, боячись, що щось недочула.

Мій батько відсахнувся і уважно поглянув на Елізабет.

— А ми вже зустрічалися раніше?

— Ні. Ви розпізнали не мене, а воду в моїх жилах. Раді зустріти вас у нашій компанії, пане Проктор. Давненько вже Лондон не бачив відразу трьох ткачів у своїх стінах. Усе місто буквально гуде.

Гуді Альсоп кивнула на крісло побіля себе.

— Прошу, сідайте.

Мій батько зайняв почесне місце.

— У нас ніхто не знає про таке заняття, як ткацтво.

— Навіть мама не знає? — ошелешено спитала я. — Татку, тобі доведеться сказати їй про це.

— Та ні, вона знає. Але мені не довелося їй казати. Я показав їй це. — І пальці мого батька стиснулися й розслабилися інстинктивним жестом наказу.

Світ спалахнув відтінками блакитного, сірого, кремового та зеленого кольорів, коли батько посмикав за всі приховані в кімнаті водяні стрічки: гілочки верби в банці біля вікна, сріблястий тримач для свічок, яким Гуді Альсоп користувалася для витворення заклинань, та риба, яка лежала на кухні, чекаючи, коли її підсмажать на вечерю. Усі й усе у кімнаті набули таких самих водянистих відтінків. Бену злетів, перетворюючи повітря на хвилі своїми крилами зі сріблястими гострячками. Привид Гуді Альсоп заколихався в цих потоках повітря, перетворившись спочатку на лілею з довгим стеблом, а потім знову повернувшись до обрисів людини, у якої пробиваються крила. Склалося таке враження, наче два фамільяри граються. Заінтригована перспективою погратися, моя вогнедишна звірючка замахала хвостом і забила крилами у моїй грудній клітці.

— Не зараз, — строго наказала я їй, хапаючись за корсаж. Нам тут тільки дракона не вистачало з його кульбітами й кониками. Може, мій контроль над минулою ніччю і послабився, але я добре усвідомлювала, що не варто випускати дракона в Єлизаветинському Лондоні.

— Випусти її, Діано, — порадив мені батько. — Про неї потурбується Бену.

Але я не могла на це наважитися. Батько гукнув Бену, який повернувся йому на плечі й зблякнув. Магія води довкола мене також зблякнула.

— А чому ти так боїшся? — тихо спитав батько.

— Я боюся через це! — гукнула я, помахавши у повітрі своїми мотузками. — І через це! — Я вдарила себе по ребрах, штурхнувши дракониху і наполохавши її. Вона ошелешено кавкнула у відповідь. Моя рука ковзнула униз, де зростало наше дитя. — І через це. Усього цього