Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Так, обіцянку, дану в перший день, стримала лише одна, Джессіка ж на фоні мого розбитого серця побоялася кинути хлопця, хоч і проводила з ним мало часу.

Схоже, Джесс самій здавалося дивним, що Моллі не було вдома, а причини відсутності ніхто з нас не знав.

— Останнім часом вона стала ще замкнутішою, — задумливо сказала я, поставивши чашку з кавою перед подругою. — Він не дуже гарячий, можна пити одразу.

— Дякую, — криво усміхнулася Джесс. — Може, вона ходила на якесь побачення.

Після цих слів подруга різко вирівнялася й подивилася на мене широко розплющеними очима.

— Вибач, Рікі, — винувато озвалася Джессіка.

— Гей, це моя проблема, а не ваша, — одразу ж заперечила я. — Ви не мусите припиняти будь-яке спілкування з протилежною статтю через мене, це безглуздо.

— А ти? — раптом спитала Джесс.

— Пройшов лише тиждень, — я насупилась і втупилася на чашку.

Найменше хотілося обговорювати мій стан та можливість будь-яких стосунків, навіть у дуже далекому майбутньому.

— Потрібно починати жити далі, — не вгавала Джесс, простягаючи до мене руки. — Гарний секс допоможе тобі все забути.

Різко схопившись зі стільця, я примудрилася перекинути чашку і пролити залишки кави. Спалахнувши немов полум'я від іскри, мені хотілося накричати на подругу.

— Ти знущаєшся? Пройшло менше часу, ніж я знала Джейкоба. — Промовивши ім'я вголос, я відчула, як глибоко в серці знову щось кольнуло. — Я кохаю його, і це не пройде за тиждень! І як можна переспати із першим зустрічним? Ти у своєму розумі?

— Свята корова! — з невдоволенням вигукнула Джесс, встаючи зі стільця. — Та цього часу достатньо, щоб забути хлопця, якого до ладу й не знала.

Заплющивши очі, я порахувала про себе до десяти й назад. Продовжувати суперечку не хотілося, але подруга наче сама напрошувалася. Тільки навіщо їй усе це?

— Джессі, — прошепотіла я, не розплющуючи очей, з яких тоненькими струмками вже скочувалися сльози, — це не так легко, як тобі здається. Я намагаюся змиритися з постійним болем, але це поки що погано виходить.

Подруга шумно зітхнула та хмикнула.

— Ти ще скажи, що все складно.

Господи, вона і справді випробовувала мене.

— Так, чорт забирай, складно, — вибухнула я, махаючи руками. — Щовечора засинаючи, здається, що він мене обіймає. А вранці, розплющуючи очі, я сподіваюся побачити сонне обличчя Джейкоба. — Біль змішався зі злістю на Джесс, яка змушувала мене все це говорити. — Спогади про кожний дотик доводять до відчаю, через що хочеться просто зникнути. Назавжди!

— І що тепер? — не вгавала Джессіка. — Страждати все життя через хлопця, який тебе обдурив? Невже ти так легко здаєшся? Ти впоралася один раз, впораєшся і другий!

Переді мною стояла одна з найкращих подруг, а я не знала, що їй заперечити. Як не крути, вона мала рацію. Так, головою я це розуміла, але щось усередині чинило опір, не відпускаючи болю. Я знала, що в Джесс не було поганих намірів і вона хотіла мені тільки добра, але як можна пояснити свій стан людині, яка ніколи не відчувала подібного?

З очей знову покотилися сльози, ліміт яких я вважала вичерпаним, а тіло почало трясти.

Джессіка обійшла стійку, міцно обійняла мене і прошепотіла:

— Вибач, Рікі.

Схопившись за подругу, немов потопаючий за рятувальний круг, я уткнулася носом їй у плече.

— І ти мене вибач. Я намагаюся, Джессі, дуже намагаюся.

— Знаю, — м'яко відповіла подруга, погладжуючи мою голову. — У тебе все вийде. — Трохи відсторонившись, вона додала: — А зараз пора б збиратися. Перше тренування після відпустки буде справжнім пеклом.

— Джейн знущається, — почувся сонний голос Моллі. — Призначила тренування на десяту ранку і, напевно, ганятиме нас до вечора.

Подруга ввімкнула плиту і, набравши в чайник води, поставила його грітися. Джесс випустила мене з міцних обіймів і сіла назад на стілець.

— Рікі, — м'яко почала Моллі, не повертаючись, — ми нічого не розказували Джейн. Думаю…

— Дякую, — перебила я подругу, не даючи можливості закінчити. — Піду краще збиратися, — слідом додала я, вилетівши з кухні перш, ніж з очей знову побігли сльози.

***

Моллі і Вікі вже сиділи в машині, а я все тинялася зовні, вдаючи, що чекаю Джесс. Ловити на собі співчутливі погляди подруг уже було нестерпно. Внутрішня порожнеча нікуди не ділася, але мені не хотілося більше стикатися з жалістю, і без того повною мірою відчуваючи свою нікчемність.

Якщо перші дні було дуже боляче, то тепер настав етап неприйняття. Прокручуючи в голові все приємне, що було між нами з Джейкобом, я ніяк не могла повірити в зраду. Здавалося, наче це просто страшний сон, після якого обов'язково буде щасливий кінець. Закриваючись у кімнаті та замикаючись у собі, я зрощувала цю надію. Але варто було покинути межі своєї фортеці, як ілюзії руйнувалися, а реальність давала смачний ляпас, залишаючи червоний слід. У моєму випадку удар припадав не на щоку, а на й без того поранене серце.