Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Водночас у її погляді на нього, в її поведінці було щось таке, що примусило мене вважати, що Нілепта не забула свого гніву, але відклала його до слушної нагоди.

Скоро повернувся офіцер і доповів, що Зорайя пішла. Пташка відлетіла до храму. У Цу-венді існував звичай, щоб визначні люди проводили ночі в храмі, перед вівтарем, розмірковуючи і плануючи свої справи. Ми розуміючи подивилися одне на одного.

Удар завдано надто швидко.

Потім ми взялися за справу. Відразу зібралися начальники і генерали, які одержали потрібні інструкції. Те саме сказали сановникам, які підтримували Нілепту. Кілька наказів розіслали у віддалені міста, і двадцять послів поспішно, вирушили до різних начальників окремих кланів із листами. Усюди розіслали розвідників.

Увесь день і вечір ми працювали разом, за допомогою довірених писарів, і Нілепта виявила багато розуму й енергії, які здивували мене.

О восьмій годині ми повернулися до себе.

Тут ми дізналися від Альфонса, який був дуже засмучений нашим пізнім поверненням, оскільки приготований ним обід перепрів, а Гуд повернувся з полювання і вирушив на свій пост. Вартовим були віддані всі потрібні накази, й оскільки неминучої небезпеки не передбачалося, то ми поспіхом розповіли Гудові про те, що сталося і, під’ївши трохи, повернулися до перерваної роботи. Куртіс сказав старому зулусові, шоб він був десь поблизу кімнат Нілепти. Умслопогас добре знав палац, оскільки, за наказом королеви, йому дозволено було входити і виходити з палацу, коли йому хотілося. Цим дозволом королеви він часто користувався і блукав уночі, цілими годинами, в залах палацу. Зулус, не заперечивши жодного слова, взяв свою сокиру і пішов, а ми полягали спати.

Я заснув, але зненацька прокинувся від якогось дивного відчуття, наче в кімнаті хтось є і дивиться на мене. Як же я здивувався, коли, при світлі зорі, я побачив похмурого Умслопогаса, який стояв біля мого ложа.

— Чи давно ти тут? — запитав я різко, бо не дуже-то приємно прокидатися таким чином.

— Може, з півгодини, Макумазане. Мені треба щось сказати тобі!

— Говори!

— Коли мені веліли вночі вартувати кімнати Білої Королеви, я сховався за стовп у другій кімнаті біля спальні. Бугван (Гуд) був у першій кімнаті, а біля завіси стояв вартовий. Я прокрався туди, і на мене ніхто не звернув уваги. Прочекав я багато часу, зненацька помітив темну постать, що тихо рухалася до мене. Це була жінка, і в руці вона тримала кинджал. За жінкою скрадався хтось іще, кого вона не побачила. Це був Бугван. Він зняв черевики і йшов її слідами. Жінка пройшла повз мене, і я роздивився її обличчя.

— Хто ж це був? — запитав я.

— Обличчя належало Цариці Ночі! Справедливе ім’я — справжня Цариця Ночі! Я чекав. Бугван також пройшов повз мене! Я пішов за ним. Ми йшли тихо, беззвучно, один за одним, спочатку жінка, потім Бугван, потім я. Жінка не бачила Бугвана, а Бугван не бачив мене. Нарешті Цариця Ночі зупинилася біля завіси, біля спальної кімнати Білої Королеви, увійшла туди. За нею Бугван “і я. У дальньому кінці кімнати тихо і міцно спала Біла Королева. Я чув її дихання і бачив білу, як сніг, руку, що лежала біля голови. Цариця Ночі підняла свій ніж і підкралася до ліжка. Їй не спало на думку озирнутися. Але Бугван доторкнувся до її руки, вона раптом обернулася, і я бачив, як блиснув ніж. Добре, що Бугван надів залізну сорочку, а то б загинув. Коли Бугван роздивився жінку, він мовчки відскочив назад. Вона також була здивована і не сказала жодного слова, але раптом приклала пальця до вуст і вийшла зі спальної разом із Бугваном. Вона пройшла так близько, що її плаття торкнулося мене, і мені захотілося вбити її. У першій кімнаті вона щось говорила Бугванові пошепки, стиснувши руки, я не знаю, що.

— Потім вони пройшли до іншої кімнати і продовжували говорити. Мені здалося, що він хотів покликати варту, але вона зупинила його і дивилася на нього своїми великими очима, а він був зачарований її вродою. Потім вона простягнула руку, і він поцілував її, а я збирався схопити її, помітивши, що Бугван ослабів, як жінка, і не знає, де добро і зло, аж раптом вона пішла!

— Пішла? — закричав я.

— Так, пішла, а Бугван стояв біля стіни, як сновида, а потім подався геть. Я почекав трохи і пішов сюди!

— Чи впевнений ти, Умслопогасе, що не бачив це все уві сні сьогодні вночі?

У відповідь він підняв ліву руку і показав мені лезо з якнайтоншої сталі.

— Якщо я спав, Макумазане, то сон залишив мені цього ножа. Він зламався об залізну сорочку Бугвана, і я підібрав його в спальні Білої Королеви!