Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин

– Що трапилося? Чому ти кричала? – запитав він.

– Я щойно бачила щось страшне! – хапаючи ротом повітря, сказала Ліна, – там була дівчина з обличчям ніби в масці, в темряві я погано бачила. Потім вона десь втекла.

– Поїхали звідси, – сказав Олег, – вже пізно.

І вони поїхали до міста вже вдвох.

– Я ніколи раніше не бачив тут нікого такого, навіть вночі, – сказав Олег, коли вони від’їхали подалі від того місця.

– А в мене це вже вдруге, – додала Ліна – Я бачила людину із зеленим обличчям ще в Києві. Це може бути якась магічна істота, яка полює за мною?

– Не думаю. Я ніколи не чув про істот із зеленими обличчями. Але я запитаю про це в дідуся, – пообіцяв Олег, – якщо вони існують, він точно має про них щось знати.

І вони обоє якомога швидше поспішили додому.

***

Коли повністю стемніло, усі будинки в місті засвітилися світлом у вікнах. Лише один стояв темний та похмурий – Половецький Замок. Пустували його просторі зали та кімнати. Лише в одному вікні було ледь помітно маленький вогник.

Повернувшись з прогулянки, Рута піднялася на другий поверх. Там була кімната, де не було жодних меблів, лише старе, непрацююче фортепіано та якісь дивні двері в стіні, які нікуди не вели. Її дядько любив проводити там час – ходити на самоті туди-сюди. Та цього разу він був там не один. З ним була жінка, яку Рута ніколи раніше не бачила. Северин повільно підійшов до дівчинки і простягнув їй келих з якоюсь рідиною.

– Пий, – сказав він.

Рута взяла келих і робила ковток. Те, що було в келиху, виявилося огидним на смак і її одразу ж знудило. Вона подивилась на Северина. Він стояв непорушно.

– Пий, – спокійно повторив він.

Рута піднесла до губ келих і змусила себе зробити ще декілька ковтків. Раптом в грудях у неї запекло і стало так боляче, що вона ледве могла дихати. А в голові звідкись взявся цілий рій думок. Та всі вони були якісь неприємні. Руту накрила ціла хвиля злості, суму, розпачу.

– Пий, – знову повторив Северин. – Треба випити все.

І Рута знову зробила ковток. Та на цей раз рідина уже не здалася їй такою огидною. Вона відчула полегшення – біль почав зникати. Рута почала жадібно пити. З кожним ковтком всі думки зникали, а замість них з’являлась порожнеча, в якій не було нічого – ні болю, ні радості.