Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

Войчишина з командою своїх жінок зуміли створити приємну дружню атмосферу для всіх гостей. Я виступив з короткою промовою про місію українського посольства в Канаді та майбутні плани на розширення політичних і економічних контактів, культурної та інформаційної співпраці молодої Української держави з Канадою та заснування дружніх відносин з усіма посольствами (а їх понад сто), що діяли в Оттаві.

Від департаменту закордонних справ і міжнародної торгівлі виступив Девід Райт. Президент СКВУ Юрій Шимко привітав мене з врученням вірчої грамоти, побажав успіхів посольству.

Потім виступив Ераст Гуцуляк і, сказавши, що посол не може обійтися без автомобіля, урочисто передав мені ключі від авто «Гранд-Маркіз», яке він винайняв для посла на шість місяців.

Прийом закінчився. Все пройшло добре, та мене непокоїла думка, чому на прийомі не було президента КУКу пана Ципівника. Якось так сталося, що запрошення Ципівнику послали запізно, він не одержав його своєчасно і тому не зміг приїхати.

Не потрапив до списку запрошених і президент УНР в екзилі Микола Плав’юк. Думаю, що це сталося зі злого наміру Родіонова, який одного разу вже зірвав мою зустріч з паном Плав’юком. І я досі себе картаю, що особисто не перевірив запрошення цих шановних людей.

Фармацевтичні пристрасті навколо порохового заводу

18 червня відбулися переговори з моєю участю між депутатом Верховної Ради України і директором заводу з міста Петровського Луганської області Віктором Бондаренком, заступником міністра машинобудування і конверсії Валерієм Павлюковим і чотирма представниками Канадської корпорації розвитку та директоратом на Східну Європу фірми «APOTEX» Білом Ліфшасом.

Суть справи.

Підприємство Бондаренка в Петровському — це величезний пороховий завод, який щойно був добудований і ще не почав виробляти пороху, оскільки в останньому відпала потреба, і тепер на його матеріально-технічній базі і з його хіміками можна було легко збудувати фармацевтичний завод.

Канада належить до невеликої кількості країн, що виробляють ліки найкращої якості, а також обладнання для фармацевтичних заводів.

За угодою, Канада мала збудувати завод у Петровському за 9,7 млн. доларів протягом півтора року, починаючи від ухвалення контракту. Через вісімнадцять місяців завод мав випустити першу партію ліків. Це будуть п’ятнадцять назв найпотрібніших Україні ліків.

Розрахунки України з Канадою проводитимуться в два способи: або Канада бере собі якусь частину ліків, або Україна сплачує Канаді з коштів, що їх отримує від експорту ліків. Причому зовнішній ринок гарантований, бо ліків такої високої якості не виробляє жодна сусідня з Україною держава.

У 1991 році Канада виділила Україні кредит на суму 50 млн. доларів. З цього кредиту ще залишилося 11 млн. Як сказав Павлюков, Кабінет Міністрів передав їх міністру охорони здоров’я Спіженку на закупівлю ліків. Бондаренко просив дати йому 9,7 мільйона для будівництва заводу.

Я підтримав Бондаренка. Написав на ім’я прем’єра Фокіна лист з найпереконливішими доказами надзвичайно великої користі для України виділити Спіженку 2 мільйони, а на 9 мільйонів збудувати за півтора року завод. Лист 20 червня 1992 р. передав Павлюкову.

Минуло небагато часу, і я довідався, що Фокін пішов назустріч Спіженку, а не мені й Бондаренку. Гроші швиденько розтринькали, і тепер знову купуй ліки за кордоном. А коли почали розслідувати фінансову діяльність Спіженка і віце-прем’єр І. Юхновський га канадський радник з охорони здоров’я Е. Гуцуляк почали домагатися істини, то Президент усунув Юхновського і забезпечив подальший спокій Спіженка. Між іншим, майже через рік я отримав повноваження від Кабінету міністрів на проведення переговорів з урядом Канади про виділення Україні 10-мільйонного кредиту на будівництво того ж таки фармацевтичного заводу. Але тепер це вже неможливо було зробити…

Нотатки на берегах «Щоденника»

19 червня Президент Росії Борис Єльцин виступив у канадському парламенті. Послам відвели балкон, і мені згори було дуже добре видно поведінку всіх членів парламенту. І уряд, і парламентарі зустріли Єльцина стоячи. Цей чоловік заслужив подяку демократичного світу розгромом ГКЧПістів.

* * *

Наближалася Мюнхенська зустріч. Я мав спонукати канадський уряд підтримувати участь нашого Президента на Мюнхенській нараді. Справді, якщо допустили Єльцина до наради, то чому б не допустити Президента України Кравчука?

Зателефонував наш міністр і нагадав основний аргумент для участі Кравчука в нараді: при обговоренні фінансових питань Україна погодилася сплатити свою частку закордонних боргів СРСР, і Президент України є одним із двох — поряд з Президентом Росії — співголів для обслуговування цього боргу. То як же можна сподіватися на нормальну співпрацю у цьому питанні, коли один співголова братиме участь у нараді, а другий не буде?

Я відвідав директора відділу МЗС Канади на Центральну і Східну Європу Майкла Бела, виклав йому свою аргументацію і порушив питання про підтримку Канадою участі Кравчука в нараді.

Він уважно вислухав і обіцяв доповісти Барбарі Макдуґал, а потім спитав між іншим, чи має Україна свої гроші і свою фінансову систему. Я відповів, що це не стосується справи про зовнішні борги, бо їх обраховують в американських доларах.

— А американські долари ви в що переводите? — спитав він.

— В рублі і купони, — відповів я.

Пан Бел із чемності не захотів продовжувати неприємну для мене тему.

До речі, гетьман Скоропадський, який керував Україною з 28 квітня до 14 грудня 1918 року, встиг за вісім місяців створити фінансово-банківську систему й запровадити національну валюту, а Президент Кравчук не спромігся цього зробити за чотири роки…

* * *

Минув місяць мого проживання в готелі. Будинок на вулиці Меткаф не купили. Керівництво КУКу за непокірність вирішило покарати мене і не внесло плати адміністрації готелю. З Києва гроші ще не надійшли. На нашому посольському рахунку була невелика сума. Я не хотів її витрачати на особисте помешкання і не поспішав платити за готель. На щастя, подружжя Новаківських довідалося про нашу скруту. Вони виїздили в Україну на три тижні і запропонували нам поселитися в їхньому домі. Ми з дружиною погодилися і переїхали до їхньої двоповерхової оселі.

Ферма добродія Ониськіва

Я з дружиною та Кіндій із секретаркою Лін поїхали на ферму пана Володимира Ониськіва, за сто кілометрів від Оттави.

Ферма Ониськіва складалася з кількох десятків гектарів землі, надвірних будівель і гарного двоповерхового будинку.

Колись ця ферма мала худобу, а тепер велика стайня і клуня стояли порожні. Шопа з сільськогосподарською технікою знаходилася трохи оддалік. Пан Ониськів був самотній уже пристарілий чоловік, якому допомагав найнятий робітник.

Невелика світлиця на першому поверсі двоповерхового будинку була схожа на музей. На правій стіні висіла величезна левова шкура, на лівій — оленячі роги. По