Ксана Рейлі - Залежні від ненависті , Ксана Рейлі

Я деякий час уважно спостерігала за цим нібито побаченням Ангеліни й Макара. І хоч вони не проводилися як закохані, мене ця їхня зустріч зачепила. Поведінка Ангеліни була схожа на ту, яку я так добре пам'ятала. Вона помітно фліртувала, постійно усміхалася та звабливим поглядом дивилася на Макара. Його ж прочитати було значно важче, адже його вираз обличчя не показував жодних емоцій. Та за різкою позою можна стверджувати, що він таки був напруженим. Я все ж відчувала надто сильно образу на нього. Не витримавши, я схопила свою сумку та підвелася зі стільця.

— Мені вже час додому, — швидко сказала до Романа.

— Зараз? — спитав він трохи здивовано. — Він же побачить тебе!

— А це проблема? — буркнула я. — Не думала, що ти так боїшся його.

— Я не боюся. Я... Я просто...

Роман не міг нічого зрозуміло пояснити, тому я просто закотила очі та пішла геть, махнувши йому рукою на прощання. Я могла б непомітно для Макара та Ангеліни пройти повз, але мені хотілося, щоб він знав, що я була тут і бачила їх.

— Ангеліно, — звернулася я до сестри, коли зупинилася біля них. Потім повернула голову в сторону чоловіка: — Макаре Вікторовичу, не очікувала вас тут побачити. Разом. Я так розумію, що у вас романтичне побачення? Чи... Ох, я зрозуміла! У вас возз'єднання колишніх закоханих. Відверто кажучи, то мені б не дуже хотілося стати свідком такого. Заміжня вагітна жінка і її колишній, якому вона колись зрадила, — така собі пара, якщо чесно. Вам так не здається?

— Мелісо... — почав Макар, глянувши на мене.

— Що? — спитала я, дивлячись на нього. Він чомусь мовчав. — Ти хочеш пояснити мені, чому після поцілунків зі мною зустрічаєшся з моєю сестрою?

Ангеліна вражено ахнула, а Макар міцно стиснув губи. Він не хотів, щоб Ангеліна знала про наш незрозумілий зв'язок? Я розвернулася та швидко попрямувала до виходу, здійнявши голову. Мені не хотілося більше бачити їх. Пояснень я так і не отримала, тож нічого мене більше тут не тримало. Я забрала своє пальто, а тоді вибігла з того ресторану, похапцем вдягнувши його. Мені просто хотілося втекти звідси. Я могла б заплакати в цей момент, але була занадто сердитою.

— Мелісо! — почула за спиною голос Макара. — Мелісо, почекай!

Я впевнено йшла вперед, ігноруючи його. Вистачить мені на сьогодні його вигляду. Я більше не можу цього терпіти.

— Та стій же ти! — сказав він і різко схопив мене за руку, розвертаючи до себе.

Наші погляди зустрілися, але я більше не дивилася на нього з таким захопленням, як це інколи бувало. В цей момент я ненавиділа Макара. Знову. Я сильно штовхнула його в груди, щоб відштовхнути чоловіка від себе, але мені це погано вдалося. Я почала бити сильніше, не стримуючи емоцій, а на очі виступили сльози.

— Ненавиджу! — закричала я, б'ючи його груди своїми руками. — Ненавиджу тебе! Ненавиджу, чуєш?!

Моє тіло затремтіло чи то від злості та емоцій, чи то від холоду. Він раптом обійняв мене так сильно, що все повітря вибилося з моїх грудей. Я спробувала вибратися з його обіймів, але це було безрезультатно. Макар міцно тримав мене, поки я продовжувала бити його у своїй істериці. І я здалася... Безсильно опустила руки вниз, а з очей потекли сльози. Мабуть, це вперше я так сильно плакала перед ним. Він легко провів своєю рукою по моєму волоссі, намагаючись заспокоїти мене.

— Все добре, — прошепотів Макар. — Це просто емоції.

— Ненавиджу тебе, — знову сказала я, але тихо. — Дуже сильно ненавиджу.

— Ти не так усе зрозуміла.

— Я бачила все на власні очі. Ти не можеш розібратися у своїх почуттях до мене, обманюєш та використовуєш для чогось. Мені набридли ці ігри. Я втомилася від тебе. Спочатку ти цілуєш мене в офісі, а потім кажеш, що тобі треба подумати. І врешті-решт ти запрошуєш на побачення мою сестру, а не мене. Це занадто боляче, але ти цього ніколи не зрозумієш, бо... Бо ти не любиш мене.

— Я не запрошував твою сестру на побачення, — твердо сказав Макар, все ще обіймаючи мене. — Це просто зустріч. Вона сама захотіла зустрітися тут, а я не відмовив їй.

— Але ти мав зробити це! — Я трохи відсторонилася та уважно подивилася йому в очі. — Ти мав відмовитися.

— Мав, — тихо повторив він. — Вибач за це.

Я похитала головою, заперечуючи. Надто довго я усе пробачала. Користуючись можливістю, я таки змогла відштовхнути Макара від себе.

— Мені треба подумати, щоб вирішити, як чинити далі, — тихо сказала я та глибоко вдихнула. — Думаю, що нам треба максимально обмежити наше спілкування.

Я розвернулася та зробила декілька кроків у сторону від нього. І в цей момент він раптом знову схопив мене за руку, зупиняючи. Це вже вдруге він не дає мені втекти. Я роздратовано подивилася на нього, бо таке починало злити.

— Що ти тут робила? — спитав Макар, не відриваючи від мене свого погляду.

— Не думаю, що повинна звітувати. Ми не на роботі, бос.

— Мені повторити запитання, Мелісо? Чому ти була тут?

— Прийшла на побачення, яке ти мені зіпсував своєю присутністю.

— З ким у тебе побачення?

Його погляд раптом став напруженим. Він пильно дивився мені у вічі, очікуючи моєї відповіді.

— Думала, що з тобою, — тихо сказала я та гірко посміхнулася, — але тим романтиком виявився не ти. Сумно, еге ж? Ти швидше зустрінешся з моєю сестрою, аніж запросиш мене на побачення. Як я взагалі могла подумати, що це ти?

Я засміялася, бо відчувала себе останньою дурепою. Втомлено похитала головою, а тоді спробувала зробити декілька кроків назад. Макар ще міцніше стиснув мою руку, зупиняючи.

— Про що ти? — спитав він, насупившись.

Його погляд був повний нерозуміння. Невже так складно повірити, що у мене може бути з кимось побачення? Не надто приємно. Я почувалася жалюгідно.

— Годі! — закричала я та вирвала свою руку. — Не торкайся мене більше ніколи! Мені огидні твої дотики. І відпусти вже мене нарешті! Просто відпусти...

І він зробив це, хоча й обіцяв ніколи не відпускати. Я швидко побігла геть, залишаючи його за своєю спиною. Треба покінчити з цим, бо скоро з мого серця залишиться порожнеча.

Наступного ранку час уже було повертатися на роботу. В моєму випадку — прощатися з нею. Я прийняла остаточне рішення звільнитися, щоб прибрати Макара зі свого життя, доки він повністю не зруйнував його.

Коли я увійшла в офіс, то побачила радісні обличчя колег, що встигли скучити за роботою та колективом. Усі розглядали ремонт і обговорювали це. Я ж мовчки попрямувала до свого нового робочого столу. Тепер уже всі меблі були чорного кольору. Мою увагу привернув букет синіх троянд на столі. Усередині була записка-запрошення на невеликому сріблястому папері. Час і адреса — як і минулого разу. Я насупилася та важко видихнула. Не думала, що Роман продовжить цю гру. Я намагалася знайти його очима, але хлопця тут чомусь не було. Сьогодні я прийшла значно раніше, щоб віддати заяву на звільнення якнайшвидше. Я не знала, чи Макар уже був у своєму кабінеті, тому попрямувала в сторону Каті, щоб вияснити це.

— Привіт! — привіталася вона першою, усміхаючись. — Усі так тішаться, наче рік не бачилися.

— Лицемірство, — пробурмотіла я, спостерігаючи за усіма. — Уже завтра знову всі будуть як на ножах.

— Мелісо, — Катя важко видихнула і закотила очі, — ти як завжди, їй-богу!

— А хіба я щось не так сказала?

— Любиш руйнувати хороші моменти своїм поганим настроєм.

— Годі про це. Макар у себе?

— Ти, мабуть, хотіла спитати чи наш начальник, Макар Вікторович, зараз у своєму кабінеті? Так, він у себе. Коли я прийшла сюди, то бос уже був. Так само як і квіти на твоєму столі.

— До чого тут букет? — спитала я, склавши руки на грудях.

— Ти краще скажи. — Катя знизала плечима. — І так усі вже помічають, що між тобою і начальником щось є.

— Не говори дурниць. Ці квіти мені подарував Роман.

— Роман? Дивно, бо я його не бачила. Цікаво чому? Ах, точно! Макар Вікторович звільнив його.

— Що? — майже закричала я. — Тобто, як? Коли?

— Мабуть, вчора. Не знаю. Він декілька хвилин тому зателефонував мені й сказав, щоб я зайнялася процедурою звільнення Романа.

Я не могла повірити, що Макар міг таке зробити. Чому він звільнив його? Через мене? Я не була певна в цьому на сто відсотків, але щось мені підказувало, що все не так просто. Я швидко побігла до свого столу, витягнула з сумочки заяву, яку написала ще вчора, а тоді впевнено попрямувала до кабінету начальника.

Я вирішила не стукати, а просто вдерлася в його кабінет. Макар відірвався від свого телефону та підняв на мене свій погляд. Потім він глянув на годинник і знову на мене. Я злилася від одного його вигляду.

— Якісь питання? — спитав чоловік. — Робочий день ще навіть не почався.

Він був спокійним, тоді коли я тремтіла від злості. Я підійшла ближче та кинула аркуш на стіл.

— Що це? — Макар уважно подивився на мене, піднявши одну брову.

— Заява на звільнення, — твердо відповіла я.

— Заява на звільнення, — тихо та спокійно повторив він.

Від його легковажного та байдужого ставлення я ще більше дратувалася. Він взяв листок у руки та почав читати.

— За особистим бажанням, — зауважив Макар. — Що саме тебе не влаштовує, Мелісо?

— Ти! — різко відповіла я. — Ти мене не влаштовуєш, Макаре. Я не можу працювати з тобою, тому буде краще, якщо я піду.

Я видихнула та опустила голову, стримуючи сльози. Мені було соромно за те, що я так легко здалася, хоча могла б і боротися. Якби усе було по-іншому, то я б і далі тут працювала, але присутність Макара надто сильно бентежить мене. Я втомилася від цього.

Дивний звук відірвав мене від моїх думок. Коли я підняла погляд, то помітила, що з моєї заяви залишилися лише маленькі клаптики, які Макар в цей момент викидав у смітник.

— Що ти зробив? — ошелешено спитала я.

— Порвав твою заяву на звільнення, — спокійно відповів він.

— Гаразд! Я напишу ще одну.

— Її я теж порву.

— Тоді я писатиму заяви доти, доки ти не підпишеш, — уперто сказала.

— Я порву їх усіх, Мелісо. — Макар різко подивився на мене. — Ти не підеш звідси. Я не дозволю.

— Причини?

Я уважно глянула на чоловіка, очікуючи його відповіді. Він мовчав, намагаючись вигадати щось. Це змусило мене гірко посміхнутися. Невже краще вигадати чергову брехню, аніж зізнатися у своїх почуттях? Мабуть, їх у нього нема зовсім.

— У тебе є незавершений проєкт, — сказав Макар, відвівши погляд.

— Добре, — прошепотіла я. — Закінчу його в найкоротші терміни, а тоді звільнюся.

— Я можу не прийняти твій проєкт, тому тобі доведеться працювати над ним довше.

— Плануєш тримати мене тут в заручниках? Навіщо тобі це, Макаре? Відпусти мене.

— Ти, здається, раніше не хотіла, щоб я відпускав тебе, — нагадав він, уважно дивлячись на мене.

— Я помилилася. Як і кожного разу, коли хоч на краплю вірила тобі. Чому ти не можеш звільнити мене? Я чекаю чесної відповіді.

Макар декілька секунд уважно розглядав моє обличчя, а тоді відвів погляд. Я розчаровано похитала головою і різко розвернулася, прямуючи до виходу.

— Бо я хочу, щоб ти працювала тут зі мною, — сказав він за моєю спиною, змушуючи мене зупинитися. — Я хочу бачити тебе постійно. Мені треба, щоб ти була поруч, Мелісо.

— Щоб я була поруч як хто? — спитала, оглянувшись на чоловіка. — Хто я для тебе, Макаре? Твоя підлегла в офісі, молодша сестричка твоєї колишньої, жорстокий спосіб помсти Ангеліні... Хто?

— Жоден з цих варіантів.

Я очікувала чесної відкритої відповіді, а не чергових таємних знаків, які доводиться розгадувати.

— Чому ти звільнив Романа? — спитала я, тримаючись за ручку дверей.

— Це тривожить тебе? — Макар кинув на мене різкий погляд. — Чи ти планувала ще тут з ним зустрічатися? А може... Чекай, це ти через нього хочеш звільнитися?

— Це через тебе. Завжди усе через тебе, Макаре. Я якнайшвидше закінчу проєкт дизайну того будинку, а після цього звільнюся. Я піду звідси.

— Я не дозволю тобі піти!

— Ти не зможеш мене зупинити.