Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Десь глибоко всередині все палало від гніву. І хоч я і розумів, що проблеми Керр мене більше ніяким чином не стосуються, я не зміг встояти. Не зміг просто дивитись як її кривдять на моїх очах.

-Погрались?-гаркнув я натовпу, який щойно так безжально познущався над пташкою. Всі притихли і я відчув купу поглядів на собі.-Даю хвилину, щоб ви стулили свої пельки і розбіглись.

На щастя, я ще мав трохи авторитету серед цих людей за рахунок свого імені і розігнати їх було не важко. Та я б хотів відрубати руки кожному і змусити їх усіх по черзі вибачатись на колінах перед Софі. Та викликало б тільки більше розмов, бо хто ми тепер такі один одному, щоб я скалічив когось через Керр.

Мій тон змусив більшість студентів відступити, а решта піддаючись стадному інстинкту теж розбіглась.

Інес кинулась до Софі, струшуючи з неї білий порошок.

-Ти в нормі?-запитала дівчина у Керр і та кивнула.

Я був вражений, наскільки сильною вона намагалась бути в цій ситуації. Її щойно так сильно принизили, а вона хотіла запевнити нас, що все гаразд. Та я знав що це не так.

-Залиш нас.-холодно сказав я до Інес і та склала руки на грудях, займаючи оборонну позицію.

-Навіщо?-запротестувала вона.-Ви можете говорити в моїй присутності, бо я більше нікому не дозволю ображати мою подругу!-сміливо заявила вона.

-Інес!-гаркнув я і дівчина закотила очі.

-Навіть не намагайся. На мене твої фокуси не спрацюють.-відповіла шатенка і я стиснув зуби, щоб не зірватись. Нахиливши голову до плеча, я прохрустів шиєю, як робив це коли сердився і стримав увесь свій гнів, подарувавши Інес тільки вбивчий погляд.-Гаразд.-нарешті погодилась вона.-Я чекатиму тебе біля жіночого туалету.-це вже до Софі.

Я почекав хвилину, доки Інес врешті піде і пробігся поглядом по Керр. Вона була вся брудна і змучена. Хотілось просто забрати її в машину і відвезти додому. Без жодних розмов. Щоб вона відмилась, випрала речі, виспалась і оговталась після усього цього цирку.

-Що ти тут робиш?-тихо запитала вона і якась дивна іскра загорілась в моїх грудях від її голосу.

-Приїхав впевнитись, що ти досі ходиш на навчання.-холодно відповів я, вигадавши найбанальніше виправдання своїй появі і сунувши руки в кишені чорних джинс, знову впився поглядом в її очі.

-Якщо ти хвилюєшся, чи не даремно оплатив моє навчання, то не варто. Я маю намір закінчити цей рік.-трохи схвильовано відповідає блондинка і я піднімаю кутик губ.

-Мені ніколи не було шкода грошей. Особливо для тебе.-відповідаю я і роблю крок вперед.-Тільки ти можеш шукати кращу партію.

-Про що ти взагалі?!-вигукує вона і я схиляю голову трохи набік. Цікаво, що пташка зараз заспіває.

-Про Тайлера. Ще один Тернер, та вже більш успішний, хіба не так? Він вчора знов заходив до тебе.-кажу я, аби вона знала, що моя вчорашня погроза не просто слова. Я втілю її в життя і навіть не буду приховувати це.

-Ти знову за мною стежиш?-звужує очі Керр і я киваю. Їй варто це знати, щоб пташка не робила дурниць, гадаючи, що це лишиться за моєю спиною. Ні, я знаю про кожен її крок. Кожен її вдих.

-Так.-підтверджую я здогадки Софі і я вона хитає головою.

-Коли вже скінчиться ця гра?-зітхає дівчина.-Ти знаєш, що я нічого не відчуваю до Тайлера і що я не шукала кращої партії. Нащо ти кажеш, що не пробачиш, але ніяк не можеш відпустити? Чого ти хочеш взагалі, Кемерон?-на одному диханні випалює Софі і я роблю крок назад, щоб втриматись і не накинутись на її губи.

-Хочу помсти, Керр. Хочу крові.-відповідаю я. Бо я й справді хочу помститися їй. І помститись Тайлеру. За те, що вони зробили. За те що змусили мене страждати, як якогось хлопчика.

-Ти вже помстився, Кемерон. Я бачила тебе вчора з тією дівчиною. Як мило ви тримались за руки, обіймались. Твій язик був у її горлі, хіба цього не достатньо? Один-один, Кем. Зупинись вже.-болісно каже Софі і я хитаю головою.

-Вважаєш ми можемо просто цілуватись з кимось, а тоді знову вдавати що все гаразд. Хіба це один-один? Ти зрадила, Керр.-відповідаю я.

-Та годі, Кемерон!-кричить вона.-Кого ти дуриш? Ти ж спиш з нею! Це навіть не один поцілунок! Ти так само зраджуєш, доки я намагаюсь вибачитись!-зривається вона.

-Тобі боляче?-з цікавістю запитую я і дівчина сильно стискає губи, які стають однією рівною лінією.

-Так...-шепоче вона.-Боляче.

Після своїх слів, Керр опускає голову, певно зрозумівши до чого це все і я зітхаю.

-То помнож свій біль на десять і може тоді ти зрозумієш, чому я не можу спинитись.-тихо кажу я їй просто на вухо і пересиливши себе, йду, лишивши Софі саму стояти посеред території коледжу. Коли я сідаю в мерседес, що чекав мене на парковці, вона досі стоїть на місці і дивиться на мене, та я роблю вигляд, що цього не помічаю і їду.

В мене є ще кілька справ, більш важливих, ніж суперечка з Керр, хто кому більше зрадив.

Бо я насправді не зраджую.

Це пташка цілувалась з Тайлером коли ми зустрічались. А я трахаю Лонні вже будучи вільним. В цьому є різниця, хоч це і звучить як виправдання.