Дар’я Дзвін - Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

— Ти чого? — насупилися подруга. Вона, як ніхто інший, розуміла мене і помічала найменші зміни в поведінці.

— Урок зараз почнеться, — знову повторила та відмахнулася.

Легкі хвилі чужої сили поступово наближалися і ставали більш відчутними. Вони мало не фізично торкалися спини. Піддаючись пориву, я різко зупинилася і обернулася. Через такий несподіваний маневр зіткнулася з людиною, яка йшла за нами мало не по п'ятах.

— Обережніше, — сказав блондин, притримуючи мене за лікті.

Холодні блакитні очі дивилися прямо на мене, а енергетика, що виходила з нього, тиснула силою. Я одразу ж впізнала його.

— Це ти, — випалила, а потім додала: — Ми зустрічалися в «Яйці Боба».

— Так, — кивнув хлопець.

Ми ще кілька секунд дивилися один на одного, а потім він відпустив мене і простяг руку.

— Я Нейтан.

Щось у ньому змінилось. Його риси обличчя залишились такими ж, але він наче помолодшав на декілька років. Навіть плечі трохи зменшились. Якщо минулого разу я припустила, що незнайомець на декілька років доросліше, то тепер хлопець виглядав так, наче ми одного віку. 

Або мій мозок це вигадав. 

— Хейлі, — представилася, відповідаючи на рукостискання.

Зосереджений погляд не дозволяв відірватися. Його енергетика вражала та підкоряла. Від нього несло силою та владою. Я навіть здивувалася, що не відчувала це раніше. Напевно, ми б ще так простояли, якби Рене не схопила мене за руки і не потягла до себе.

— Яка приємна зустріч. — Сарказму в її голосі було сповна. — Але нам уже час іти.

Вона завжди була вразливою, тому досі злилася на блондина через його грубість минулого разу.

Той перевів на неї погляд, і куточки губ смикнулися. З’явилась ледь помітна усмішка.

— А ти Рене, чи не так? — ввічливо поцікавився він.

Вона задерла підборіддя і байдуже відповіла:

— Припустимо, і що?

— Я хотів би вибачитися за те, що так грубо з тобою повівся того разу.

— Гаразд. — Її тон залишався таким же безпристрасним, але емоції помітно стихли й перетворилися на суцільне задоволення. — А ти що тут забув?

— З сьогоднішнього дня я учень школи Генуелл.

— Ось це так! — Здавалося, що у Рене трохи щелепа не відвалилася, та я й сама була вкрай здивована цьому збігу. 

— Ем-м. — Тім прочистив горло, виводячи нас з трансу, і простягнув руку для міцного чоловічого рукостискання. — Тім.

Наш приятель не був серед тих мачо, які позначають території при появі іншого самця, але він по-своєму дбав про нас і в такий спосіб давав зрозуміти, що образити не дасть.

Нейтан не поступався. Також сильно стиснув долоню і стримано кивнув.

— Я рада, що всі познайомилися, але тепер ми реально запізнюємося, а вирішувати тригонометричне рівняння з логарифмами мені якось не дуже хочеться. — Рене взяла мене з Тімом під лікті і потягла у бік класу, а Нейтан пішов ззаду.