Еліс Кларк - Під прицілом італійської мафії, Еліс Кларк

Глава 13. Стас. "Сюрприз" від матері

Ден домовляється щодо зустрічі Алі з власником ресторану за три дні. Всі ці дні Аля трохи нервує, але все одно я бачу, що вона дійсно загорілась цією ідеєю. Наше життя йде тихо і спокійно, все добре, але є один нюанс. 

Мої рідні останнім часом постійно надзвонюють. Я вже втомився від цього і просто перестав відповідати, хоча мати завжди любила робити подібне, я вже звик. Однак коли подзвонив батько, саме перед тим, як ми маємо виїжджати до дружини Дена Марії , я все ж вирішую відповісти:

— Алло?

— Чому ти не брав слухавку? — батько зітхає. — Твоя мати вже в Італії, мало не розшукує тебе. А ти ж знаєш, що вона може загратись…

— Як розшукує? — дивуюсь я. 

— Вона зараз в Мілані, я сказав їй почекати на тебе хоча б день, сказав, що ти приїдеш сам, — продовжує він. 

— Мені нема про що з нею говорити, я не хочу ваш бізнес, я ж вже все сказав, — зітхаю я. 

— Ну, тоді будь готовий, що за день твої портрети будуть на кожному кутку, — хмикає батько. 

— Не треба портретів, — кажу, згадуючи, в якій ми з Алею ситуації. — Добре, я наберу її. 

— Правильне рішення…

Коли я прощаюсь з батьком, то одразу набираю матір.

Вона спочатку довго свариться і кричить. Італія — точно її таємна батьківщина, бо моя мати така ж темпераментна, як і всі італійці. Коли її трохи попускає, я все ж теж вставляю свої пʼять копійок:

— Я не хочу вашого бізнесу, ти знаєш. Мене це не цікавить. Нащо мені до тебе їхати, це нічого не змінить. 

— Я маю побачити, що ти в порядку, — вона зітхає. — Знаю, що ти не дозволиш мені приїхати туди, де знаходишся. Ти постійно мене відштовхуєш.

— Ти піднімеш на вуха все місто, ми потім не зможемо тут спокійно жити, — зітхаю я.

— "Ми"? — перепитує вона. — Ти що, завів собі дівчину?! Негайно відправляй координати, я буду у вас сьогодні ж ввечері! — каже матір і кидає слухавку.

Саме в цю мить я помічаю Алю, яка, схоже, чула частину розмови. Сподіваюсь, не ту частину, що про бізнес.

Я дивлюсь на неї:

— Довго слухаєш?

— Тільки що увійшла, — трохи винувато каже вона. — Ти говорив зі своїми рідними? 

— Так, — я зітхаю. — Моя мати приїхала до Італії. 

— Вони приїде сюди? — Аля розгублено дивиться на мене. 

— Якщо моя мати щось хоче, то легше вже дати їй це… Бо інакше вона поставить на вуха всіх і вся, — я блокую мобільний і ховаю його в кишеню. — Ну, не так я планував ваше знайомство, однак це й непогано. Ну, якщо авжеж ти хочеш з нею познайомитись. Вона трохи еее… Ексцентрична особа. 

— Мабуть, потрібно познайомитись, — невпевнено каже Аля. — Але як вона мене сприйме? Раптом скаже, що я виглядаю вульгарно чи щось таке? 

— Ти дуже красива, — я обіймаю Алю за талію і зазираю їй в очі. 

— Але мамам зазвичай подобаються молоді дівчата, які виглядають скромними і у всьому з ними погоджуються… А ти ж знаєш, який у мене характер…

— Ну, тобі ж не з мамою моєю жити, — я сміюсь. — Ну приїде, подивиться. Навіть якщо щось ляпне — ти не бери в голову, вона взагалі любить щось сказанути згаряча. А потім вибачається. У нас в родині це типова ситуація.

— Дивлячись на тебе, я б такого не сказала, — усміхається вона. — Певно,  ти вдався в батька…

— Так, — я киваю. — Він спокійний. Ото ми вислухаємо, покиваємо інколи, потім вона ходить вибачається. Вона взагалі як якийсь ураган.

— Мабуть, мені треба щось приготувати до її приїзду, — Аля замислено дивиться на мене. — Що любить твоя мама, які страви? 

— Ну, дивись, вона приїде тільки ввечері, то ти можеш їхати до Марії, як і планувала, — я знизую плечима. — А ввечері… Ну приготуєш щось. Вона…

Я не знаю, як краще сказати. Все ж у мами готелі по всій Європіі там в цих готелях ресторани мало не з зірками "мішлен". 

— Загалом, тобі не треба надто старатись, — все ж говорю я. — Просто зустрінемось, щось перекусимо, переночує та й поїде у своїх справах. Головне не сприймай її слова надто близько до серця. Це важливо. 

— Добре, я постараюсь, — киває Аля.  — Дуже хочеться залишити позитивне враження…

— Все буде добре, — заспокоюю я Алю. — Що б не трапилось, це скінчиться так само швидко, як і почнеться, — я сміюсь. — Поїхали до Марії. Може якраз навчишся якійсь страві, то й здивуєш її. Вона любить все нове. 

 — Добре, здивую твою маму італійською кухнею, — усміхається вона. 

Але це ми ще не знаємо, що насправді сьогодні ввечері здивованими будемо ми всі. Та не будемо забігати наперед…

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно