Ясміна Лав - Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав

Емма

Хіба  можна заснути після такого вечора ?
Звісно ж ні , сідаю на ліжку і підбиваю подушку вже в десяте за останні пів години .
Сон не приходить , усмішка не зникає з обличчя , а закривши очі я знову бачу його ...

Не можу лежати , здається що від щастя вистрибне серце . Всередині наче зривається вулкан ...

З мрій мене витягує стукіт у двері і в кімнату заходить Іра .
Вона тихо , наче кішка сідає на край мого ліжка і я відразу розумію її погляд . 
Їй потрібні подробиці .

- Ти чого це втекла в кімнату ? Я навіть шоколад нам заварила ...- прищулюється дівчина .
- Я не втекла... Просто , втомилася ...

Це не зовсім так . А точніше , зовсім не так . Зараз я не відчуваю втоми , я готова танцювати цілу ніч . І бачила що подруга чекає в кухні на мене .
Та прийнявши душ пішла у свою кімнату .
Чому .?
Тому що знаю , що Іра побачить в моїх очах...
І знаю що скаже ...

- То як все пройшло ?- не зводячи з мене погляду питає подруга .
- Дуже добре ...вечеря була смачна ...- стараюся не дивитися їй в очі .
- А що було після вечері ?
- А що було ? Нічого ... Адам відвіз мене додому ...
- Те що він тебе привіз,  я і сама з вікна бачила ...- Іра насідає , і мені це не подобається .
- Ну , ось і все ... Гарний ресторан , спокійний вечір , і все ....- я виправдовуюся . 
Ось так завжди , наче я завинила ...
- Ану подивися на мене.

Чекаю кілька секунд , а потім все ж підіймати очі на подругу .

- Емма , тільки не кажи ....- хитає головою Іра .
- А що тут такого ? Хіба мені не може сподобатися хлопець ? І взагалі , мені не п'ятнадцять років , і ти не моя мама .- встаю з ліжка і іду до вікна .
- Він тобі не просто подобається ... Ти закохуєшся .
- Ти ж сама казала, щоб я пішла на цю вечерю ! І сама казала, щоб я з ним час провела !- підіймаю голос .
- Одна справа добре провести час , а інша закохатися в такого як Орлов . Коли він поїде , а це буде дуже скоро , то ти залишишся з розбитим серцем .- Іра старається говорити спокійно , хоча її поза показує що вона сердиться .
- І нехай .! Тобі то що ? Нехай так !. Але я вперше в житті відчуваю таке до чоловіка !- викрикую і по щоці котиться сльоза .

Як вона не розуміє? 
Так , я закохалася . В людину , яку навіть не знаю . Я розумію все . Головою розумію , а серце рветься в його руки .
І мені боляче , що подруга мене не підтримує , та ще й змушує виправдовуватися .

- Я просто хочу тебе вберегти ...- робить крок до мене Іра , але я виставляю руки вперед  .
- Я сама в змозі вирішувати що мені робити . І з ким .

З хвилину ми пропалюємо одна одну поглядом , а потім дівчина розвертається та іде до дверей . Береться  за  ручку і зупиняється .

- Я переживаю за тебе ... Моя інтуїція підказує  що не варто вірити цьому чоловікові .- хитає головою , а потім виходить .

І я падаю на ліжко .

Нещодавню радість перекриває смуток і образа .
Чому вона не хоче мене зрозуміти  ?
Я ж щаслива з Адамом . І він не такий як думає подруга .

На телефон приходить повідомлення. Дивлюся на екран і сльози зникають .

" Повечеряємо завтра ?"
" Так."

Відповідаю без роздумів . Хай буде що буде .

    ***

Зранку ми з Ірою йшли на роботу по різно. Зіткнувшись перед дверима ванної вона не привіталася і удала що не бачить мене . А я і не напрошувалася ...

Роботи  було менше ніж вчора , оскільки більшість номерів зайняті  . А ближче до обіду Олена Григорівна попросила мене допомогти у великому залі на першому поверсі.  Саме там буде проходити конференція до якої готувалися в готелі . І я  навіть зраділа , не доведеться до вечора бачити засуджуючий погляд  Іри .

Спускаючись на ліфті , вкотре перечитую нещодавнє повідомлення від Адама .

" Чекаю вечора . Я скучив , лисенятко ."

Усміхаюся з милого слівця , яким мене називає чоловік. 
Мене завжди всі називали на ім'я , але  це прізвисько мені подобається . І наше листування , яке не закінчується пів дня ...
Хочеться швидше дочекатися вечора , Адам обіцяв влаштувати мені сюрприз . 
Ще ніхто не робив для мене сюрпризів ... Та й взагалі нічого не робив ...

Ліфт зупиняється і я з посмішкою проходжу хол , а потім завертаю в бік залу .
Відкривши високі , важкі , дерев'яні двері бачу що робота тут кипить . 
Весь персонал займається своїми справами , ніхто не стоїть без роботи . Навіть Сергій допомагає хлопцям , на високій сцені , підключати обладнання .
Схоже , це буде справді важлива конференція ...

Мені не сказали що саме потрібно робити , тому іду ближче до Сергія . Можливо є для мене завдання .

- Емма, ти вже прийшла ?- не встигаю підійти,  як хлопець сам помічає мене в залі .
- Так , що потрібно робити ?
- Зараз в залі все розставлять і треба буде пропилососити , а потім з дівчатами приберіть сцену , гаразд ?- спокійно питає він .
- Так , звичайно .
- За кулісами , справа,  кімната з усім необхідним  . Ти візьми що потрібно і повертайся сюди .
- Гаразд ...

Проходжу під сценою і в залі починає мигати світло .

- Вибачте , це кілька хвилин. Зараз ми все полагодимо .- тут же чую голос адміністратора  зі сцени .

І продовжую свою дорогу . 
Підіймаюся сходами наверх , як помічаю збоку наче знайоме обличчя ... Але чоловік відразу відвертається , і я не певна кого саме бачила .
Може просто здалося ?

Стараюся іти повільно , оскільки світло постійно миготить , в  очах все зливається . 
Знаходжу потрібні двері та кладу пальці на ручку .

- Привіт , квіточко .- чую за спиною .

Я точно знаю цей голос . І пам'ятаю де чула ...
Повільно повертаюся ,і мене притискають до дверей .

- Ось ми й побачилися знову .- шепоче мені на вухо той самий чоловік , від якого я тікала з недавнього свята .
- Відпустіть . Чого вам треба ?

Намагаюся відштовхнути його , як помічаю що світло перестало вимикатися .