Майкл Крайтон - Загублений світ

накриті кришками. Тут стояв обідній стіл із полірованого дерева зі столовими приборами зі срібла та кришталю на одну особу. Суп парував у каструлі.

Торн підійшов, узяв аркуш зі столу і прочитав: «Суп з лобстерами, зелень, смажений тунець». До аркуша був приклеєний жовтий стікер з написом: «Сподіваюся, ваша поїздка була успішною! Ромелія».

— Ого, — сказала Келлі,— то виходить, йому хтось готує щодня?

— Гадаю, що так, — відповів Торн. Схоже, його це не вразило. Він попорпався у стосі запечатаних конвертів, що лежали поряд із тарілкою. Келлі повернулася до якихось факсів на сусідньому столі. Перший з них був з музею Пібоді в Єльському університеті в Нью-Хейвені.

— Це німецькою написано? — повернулася вона до Торна і простягнула йому папірець.

Дорогий докторе Левін, книга, що її ви просили:

«Geschichtliche Forschungsarbeiten uber die Geologie Zentralamerikas, 1922–1929»[«Історичне дослідження геології Центральної Америки, 1922–1929» (нім.).] вислана вам сьогодні по «Федерал Експрес». Дякуємо.

(підпис)

Діна Скрумбіс, архіваріус.

— Я не можу це прочитати, — сказав Торн, — але гадаю, це щось про геологічні дослідження у Центральній Америці. Та ще й двадцятих років — не дуже свіжі відомості.

— Цікаво, навіщо вона йому? — спитала вона.

Торн не відповів. Він зайшов до спальні.

Спальня мала скромний, мінімалістичний вигляд. Ліжко було охайно накрите чорним бавовняним покривалом. Торн відчинив дверцята шафи і побачив стоси одягу, весь випрасуваний, охайно розкладений, здебільшого закритий целофаном. Він відчинив шухляду комода і побачив шкарпетки, розсортовані за кольором.

— Не розумію, як можна так жити, — сказала Келлі.

— Запросто, — відповів Торн. — Все, що потрібно — це прислуга. — Він швидко відчинив інші шухляди, одну за одною.

Келлі підійшла до тумбочки. Там лежали кілька книжок. Та, що нагорі, була маленька і пожовкла від старості. Вона була німецькою; на обкладинці стояла назва «Die Funf Todesarten».[11] Вона швидко погортала її, побачила кольорові картинки, схожі на ацтеків у барвистих костюмах. Майже як дитяча книжка з малюнками, подумалося їй.

Нижче були книжки та журнальні статті в темно-червоній обкладинці Інституту Санта-Фе: «Генетичні алгоритми та евристичні мережі», «Геологія Центральної Америки», «Мозаїчні механізми довільної розмірності». Річний звіт корпорації «ІнДжен» за 1989 рік. А поруч із телефоном дівчинка помітила листок, квапливо списаний якимись нотатками. Вона впізнала почерк Левіна.

«ОБ’ЄКТ Б»

Вулканічний

Такано?

Нублар?

Одна з п'яти смертей?

в горах? Ні!!!

можливо, Ґутьєррес

обережно

— Що це за об’єкт Б? Він зробив про нього якісь нотатки, — сказала Келлі.

Торн підійшов подивитися.

— Vulkanische, — сказав він. — Я думаю, це означає «вулканічний». А «Такано» та «Нублар»… Звучить як географічні назви. Якщо це так, ми можемо перевірити в атласі…

— А що це за одна з п’яти смертей? — спитала Келлі.

— Хто його зна, — відповів він.

Вони дивилися на папірець, коли до кімнати увійшов Арбі і запитав:

— Що це за об’єкт Б?

Торн підняв голову.

— Чому ти питаєш?

— Ви краще зазирніть до його кабінету, — сказав Арбі.

Левін перетворив другу кімнату на кабінет. Як і інші приміщення квартири, він сяяв чистотою. На столі лежали акуратні стоси паперів, поряд із ними — комп’ютер, накритий пластиковим чохлом. Але за столом висіла велика коркова дошка, що займала більшу частину стіни. На неї Левін прикріпив мапи, діаграми, вирізки з газет, фото з супутника та аерофотознімки. Угорі на дошці був величезний напис «Об’єкт Б?».

Там же була розмита, покороблена світлина, де був зображений азієць в окулярах і білому лабораторному халаті, який стояв у джунглях поряд із дерев’яною табличкою «Об’єкт Б». Його халат був розстібнутий і можна було побачити майку з написом. Поряд із фото було збільшене зображення цієї майки. Частина літер була закрита халатом, але решту можна було прочитати: «нДжен об’єкт Б», «ослідницький цент».

Своїм акуратним почерком Левін занотував: «Дослідницький центр „ІнДжен“ об’єкт Б»??? ДЕ?

Трохи нижче була сторінка, вирізана з річного звіту «ІнДжен». У ній був обведений абзац

«На додаток до своєї штаб-квартири у Пало-Альто, де „ІнДжен“ утримує суперсучасну лабораторію площею 200 тисяч квадратних футів, компанія здійснює дослідження у трьох польових лабораторіях в інших частинах світу. Геологічна лабораторія в Південній Африці, для якої купуються бурштин та інші біологічні зразки; дослідна ферма в горах Коста-Рики, де вирощують екзотичні сорти рослин; і об’єкт на острові Ісла Нублар у 120 милях на захід від Коста-Рики».

Поряд Левін зробив приписку: «Ніякого об’єкта Б! Брехуни!».

Арбі сказав:

— Виглядає, ніби він схиблений на цьому об’єкті Б.

— Схоже на те, — погодився Торн. — І він думав, що це на якомусь острові.

Дивлячись на дошку, він уважно вивчав супутникові знімки. Він зауважив, що, хоча вони були надруковані в штучних кольорах, при різних ступенях збільшення, всі вони, здавалося, показували ту саму географічну область: скелясте узбережжя і деякі острови в морі. Берегова лінія мала пляж, що на нього зазіхали джунглі; це могла бути Коста-Рика, але неможливо було сказати напевно. По суті, це могло бути будь-яке з десятка місць у світі.

— Він сказав, що об’єкт на острові,— сказала Келлі.

— Так, — кивнув Тори. — Але нам від цього мало користі.— Він подивився на дошку. — Там може бути з двадцять островів, а, може, й більше.

Торн глянув на записку, що була прикріплена знизу.

«ОБ’ЄКТ Б @#$#ВСІМ ДЕПАРТАМЕНТАМ ||****…ГАДУВАННЯ%$#@#!ПРО…НИКАННЯ*****ПРЕС…

Містер Геммонд хоче нагадати всім****післял*; лмаркетинг

*%**довготерміновий маркетинговий план*атр;л атр;л%

Маркетинг пропонованих курортних об’єктів вимагає, щоб повний комплекс технологій не розголошувався. Містер Геммонд хотів би нагадати всім департаментам, що виробничі потужності за жодних обставин не повинні бути темою будь-якого прес-релізу або обговорення.

Виробничі потужності не можуть бути#@#$# згадки про виробництво на острові Ісла С… тільки всередині компанії… сувора прес***л’%$**інструкції…»

— Дивно, — сказав Торн. — Що ви про це думаєте?

Арбі підійшов і задумливо подивився на папірець.

— Усі ці пропущені літери та сміття, — сказав Торн. — Це має для тебе якийсь сенс?

— Так, — сказав Арбі.— Він клацнув пальцями, і пішов прямо до столу Левіна. Зняв пластиковий чохол з комп’ютера і сказав: — Гадаю, що так.

Комп’ютер на столі Левіна був не сучасною машиною, як того очікував Торн. Йому було кілька років, він був великий, громіздкий і подряпаний у багатьох місцях. На корпусі виднілася чорна смуга з написом «Дизайн Асошіейтс Інк.». А нижче, справа від вимикача, було приклеєно маленький блискучий ярличок, на якому було написано: «Власність „Інтернешнл Дженетік Текнолоджіс, Інк., Каліфорнія“».

— Що це? —