Теодор Драйзер - Американська трагедія

набагато різкіший і шумливіший, ніж можна було думати з його приємної зовнішності, повернувся до Ретерера:

— Чого це ти спозарана робиш дурниці з цим рейнвейном і зельтерською, Том? Не хочеш повеселитися сьогодні?

— Я ж сказав, чому, — відповів Ретерер. — І потім, коли ми минулого разу зайшли до того кубла, в мене було сорок доларів, а вийшов я звідти без жодного цента. Цього разу я хочу знати, що зі мною діється.

«Те кубло», подумав Клайд, слухаючи розмову. Виходить, після вечері, коли всі досхочу нап'ються й наїдяться, вони рушать до одного з таких місць, які звуться кублом, до такого дому. Тут не могло бути ніяких сумнівів. Він розумів, що це означає. Там будуть жінки… погані жінки… розпутні жінки… Але як же він? Невже він теж…

Уперше в житті Клайдові траплялась можливість, якої він давно прагнув: пізнати, нарешті, велику, спокусливу таємницю, що так давно вабила його і збивала з пантелику, надила до себе й трохи лякала. Хоч він багато думав про все це і про жінок взагалі, він ніколи ще не був близький з жодною. А тепер… тепер…

Він раптом відчув, що його кидає то в жар, то в холод. Обличчя й руки його стали гарячі й вогкі, він почував, як палають його щоки й чоло. Дивні, швидкі, принадні й тривожні думки линули в його мозку. Його проймало морозом. Він мимоволі малював у своїй уяві спокусливі вакхічні сцени — і враз намагався викинути з голови, але даремно: вони поверталися знову. І йому хотілося, щоб вони повертались, — і не хотілося… І за всім цим крився переляк. Та невже він такий боягуз? Решту юнаків анітрохи не тривожило те, що мало бути. Вони були дуже веселі. Вони сміялись і трохи жартували один з одного, пригадуючи якісь кумедні історії, що сталися з ними під час останньої гульби.

Але що подумала б його мати, коли б довідалась? Мати! Він не насмілювався зараз думати ні про неї, ні про батька і поспішив прогнати навіть саму думку про них.

— А пам'ятаєш, Кінселла, ту маленьку, руденьку, в домі на Пасіфік-стріт? — вигукнув Хігбі.— Вона ще вмовляла тебе тікати з нею до Чікаго?

— Звичайно, пам'ятаю, — всміхнувся Кінселла, наливаючи собі мартіні: йому саме подали вино. — Вона навіть хотіла, щоб я покинув готель. Обіцяла, що допоможе мені взятися за якесь діло. Говорила, що мені зовсім не доведеться працювати, коли я залишуся з нею.

— Справді, тоді б у тебе була тільки одна робота! — зауважив Ретерер.

Офіціант поставив перед Клайдом бокал рейнвейну із зельтерською. Глибоко схвильований, зацікавлений, захоплений усім почутим, Клайд підніс бокал, пригубив вино, розсмакував, що воно ніжне й приємне, і випив одним духом. Він так поринув у свої думки, що сам не помітив, як це сталося.

— Молодець, — сказав Кінселла якиайдружнішим тоном. — Ця річ тобі подобається?

— Так, це зовсім не погане, — відповів Клайд.

А Хегланд, баічачи, як швидко посувається справа, і розуміючи, що Клайд — зовсім ще новак у цьому товаристві і потребує підтримки й схвалення, гукнув офіціанта:

— Слухай, Джеррі! — І додав так, щоб не чув Клайд: —Того ж самого, тільки більше…

Вечеря тривала. Було вже близько одинадцятої години, коли вони, нарешті, вичерпали всі цікаві теми — розповіді про минулі пригоди, про колишню роботу, про різні спритні й зухвалі витівки. Клайд мав досить часу поміркувати над усім цим, і тепер він схильний був думати, що сам він зовсім не такий уже жовторотий, як здається його приятелям. А якщо навіть і так… Зате він хитріший за більшість із них, розумніший… Хто вони такі і чого прагнуть? Хегланд, як стало зрозуміло Клайдові, гонористий, дурнуватий, крикливий, і його легко підкупити дріб’язковими лестощами. Хігбі і Кінселла — цікаві й хороші юнаки — чванилися тим, чим Клайд не став би дуже пишатися: Хігбі хвалився, що розуміє дещо в автомобілях (його дядько якось був близький до цієї справи), а Кінселла— вмінням грати в карти і навіть у кості. А Ретерер і Шіл — він ще раніше це помітив — були цілком задоволені з своєї роботи в готелі, готові були залишатися на цій роботі і в майбутньому і ні про що інше не мріяли. А Клайд уже й тепер не міг собі уявити, щоб посада розсильного залишилась межею всіх його бажань.

Одночасно він з деякою тривогою думав про ту хвилину, коли всі рушать туди, де він ніколи ще не бував, щоб робити те, чим він ніколи не думав займатися в таких умовах. Чи не краще йому попросити вибачення, коли всі вийдуть з ресторану? Чи, може, піти разом з ними, а потім нишком шмигнути за перший-ліпший ріг і повернутись додому? Він чув, що ось у таких місцях можна підхопити найстрашнішу хворобу і що люди потім помирають від низьких пороків, яких там набувають. Його мати виголошувала немало промов на таку тему, хоч і навряд чи добре знала щось про це. І все-таки ось перед ним аргумент, який спростовує всі оті страхи: його нові товариші анітрохи не стурбовані тим, що вони збиралися робити. Навпаки, для них це була дуже весела й цікава пригода — тільки й усього.

І справді, Ретерер, який щиро здружився з Клайдом, — більше за його манеру дивитись, питати й слухати, а не за те, що Клайд робив чи говорив, — раз у раз штовхав його ліктем і, сміючись, питав:

— Ну, як, Клайд? Сьогодні посвячення? — і широко всміхався. Або, помітивши, що Клайд зовсім затих і замислився, він говорив — Не лякайся, тебе не з’їдять, — що найбільше — вкусять.

А Хегланд час від часу переривав своє самовихваляння і, підхоплюючи натяки Ретерера, додавав:

— Не можна все життя залишатися таким. Так не буває. Але на випадок чого — ми тебе обстоїмо.

Клайд, нервуючи, нарешті обірвав роздратовано:

— Та відчепіться ви! Досить глузувати! Нащо це вам треба було хвалитися, що ви знаєте більш за мене?

Ретерер підморгнув Хегланду, щоб той дав Клайдові спокій, а сам шепнув:

— Не гнівайся, старий, усе в порядку. Ми просто пожартували трохи, ти ж розумієш!

І Клайд, якому дуже подобався Ретерер, швидко пом’якшав і пошкодував, що так по-дурному виказав себе.

Нарешті близько одинадцятої години, коли вже всі досхочу наговорилися, наїлись і напилися, вся компанія на чолі з Хегландом вийшла з ресторану. Безсоромні й темні наміри не примусили їх задуматися, не викликали в них бажання розумового й морального самоаналізу і самобичування, — навпаки, вони так весело сміялись і розмовляли,