Тесс Геррітсен - Смертниці

штани, викладаючи вбрання на чисте простирадло. Ейб у рукавичках обшукав кишені штанів і нічого не знайшов. Ані гребінця, ані гаманця, ані ключів.

— Навіть дрібних грошей немає, — завважив він.

— Хоч кілька монет мали б завалятися, — сказав Йошима.

— Кишені чисті. — Ейб підняв до них очі. — Форма новенька?

Вони зосередилися на сорочці. Тканина зашкарубла від засох­лої крові, довелося зідрати її з грудей, відкривши накачані груди й густе темне волосся. І шрами. Товсті, мов покручена мотузка; один скоса йшов нагору під правим соском, другий — діагонально від живота до тазової кістки зліва.

— Це не хірургічні шрами, — завважила Мора, суплячись зі своєї позиції в ногах столу.

— Я б сказав, що цей хлопчина потрапив у доволі неприємну бійку, — озвався Ейб. — Це наче старі шрами від ножа.

— Хочете зрізати рукави? — спитав Йошима.

— Ні, їх можна буде обробити. Знімемо так.

Вони перевернули тіло на лівий бік, щоб вивільнити руку. Раптом Йошима, глянувши на спину трупа, сказав:

— Ого. Подивіться на це.

Татуювання вкривало всю ліву лопатку. Мора нахилилася поглянути й аж відсахнулася, наче зображення було живе й отруйне жало готове до удару. Щиток був яскраво-синій. Клешні тягнулися до шиї чоловіка. Згорнутий хвіст огортав цифру 13.

— Скорпіон, — тихо мовила Мора.

— М’ясний ярлик вражає, — сказав Йошима.

Мора подивилася на нього, суплячись:

— Що?

— Ми в армії це так називали. Працюючи в моргу, я бачив справжні витвори мистецтва. Кобри, тарантули… Один хлопчина витатуював ім’я своєї дівчини на… — Йошима замовкнув, а тоді закінчив: — Я до свого й голку піднести не дозволив би.

Вони стягнули другий рукав і знову поклали тіло, вже оголене, на спину. Чоловік був ще молодий, та його плоть уже зібрала цілий реєстр травм. Шрами, татуювання. І останнє пошкодження: кульове поранення в ліву щоку.

Ейб підніс до рани лупу:

— Бачу, тут припалено. — Він подивився на Мору. — Вони були близько?

— Він нахилився над її ліжком і намагався її прив’язати, коли вона вистрелила.

— Можна подивитися рентгенівські знімки черепа?

Йошима дістав знімки з конверта, почепив на негатоскоп. Дві проекції, пряма й бокова. Ейб проманеврував своїм важким черевом навколо столу, щоб подивитися ближче на схожі на привидів тіні від кісток черепа й обличчя. Помовчав. Тоді подивився на Мору.

— Як ви сказали, скільки було пострілів? — запитав він.

— Один.

— Може, глянете?

Мора підійшла до негатоскопа.

— Не розумію, — пробуркотіла вона. — Це сталося в моїй присутності.

— Там однозначно дві кулі.

— Я знаю, що постріл був лише один.

Ейб повернувся до столу, пильно вдивився в голову трупа. В отвір від кулі з овальним ореолом припеченої шкіри.

— Вхідна рана лише одна. Якщо пістолет вистрелив двічі підряд, це могло б пояснити одну рану.

— Я чула не це, Ейбе.

— У всій тій веремії ви могли пропустити те, що пострілів було два.

Мора не зводила очей зі знімків. Гебріел ніколи не бачив її такою невпевненою в собі. У ту мить їй було помітно важко звести докупи те, що вона пам’ятала, з беззаперечним доказом, який сяяв з негатоскопа.

— Опишіть, що сталося в палаті, Моро, — попросив Гебріел.

— Нас там було троє, ми намагалися її знерухомити, — почала вона. — Я не бачила, як вона схопила пістолет охоронця, бо зосередилася на ремені на її зап’ястку, намагалася його застібнути. Саме змогла його схопити, коли пролунав постріл.

— А другий свідок?

— То був лікар.

— Що він пригадує? Один постріл чи два?

Вона розвернулася, їхні з Гебріелом погляди зустрілися.

— Поліція його не допитала.

— Чому?

— Бо ніхто не знає, про кого йдеться. — Уперше він почув в її голосі розуміння. — Схоже, я єдина його пам’ятаю.

Йошима розвернувся до телефона.

— Наберу відділ балістики, — сказав він. — Там знатимуть, скільки гільз лишилося на місці злочину.

— Почнімо, — сказав Ейб і взяв із таці скальпель.

Вони так мало знали про жертву. Ані справжнього імені, ані історії, ані того, як він опинився саме в цей час на тому місці, де загинув. Та коли ця аутопсія завершиться, вони знатимуть його ближче, ніж будь-хто до того.

Ейб почав знайомство першим надрізом.

Лезо розітнуло шкіру й м’язи, дряпнуло ребра, поки він робив Y-розріз; два розрізи від плечей з’єднувалися біля мечеподібного відростка, переходячи в розріз через весь живіт з оминанням пупка. На відміну від вправної й елегантної роботи Мори, Ейб працював жорстко й ефективно, великі руки нагадували про м’ясника, пальці надто товсті, щоб рухатися граційно. Він відділив плоть з кісток, потягнувся по надміцні ножиці. З кожним натисканням переламувалося ребро. Чоловік міг роками тренуватися, як от ця жертва, тягати вантажі й штанги. Але всі тіла, й накачані, й слабкі, безпорадні перед скальпелем і секатором.

Розрізавши останнє ребро, Ейб підняв трикутник грудини. Серце й легені лежали, позбавлені свого кістяного щита, відкриті його лезу. Він потягнувся до них, зануривши руку глибоко в грудну порожнину.

— Докторе Брістол? — озвався Йошима, кладучи слухавку. — Я щойно говорив з балістиками. Кажуть, що криміналісти принесли лише одну гільзу.

Ейб випростався, по рукавичках текла кров.

— Другої не знайшли?

— Вони в лабораторії отримали лише одну.

— Усе так, як я чула, Ейбе, — сказала Мора. — Один постріл.

Гебріел підійшов до негатоскопа. Пильно вдивився у знімки. Розпач зростав. «Один постріл, дві кулі, — подумав він. — Це може все змінити». Він розвернувся до Ейба.

— Мені потрібно подивитися на ці кулі.

— Очікуєте побачити щось конкретне?

— Здається, я знаю, чому їх там дві.

Ейб кивнув.

— Я спочатку закінчу тут.

Його скальпель швидко перетинав судини й зв’язки. Ейб підняв серце й легені, щоб оглянути і зважити їх пізніше, тоді пере­йшов до черева. Усе мало цілком нормальний вигляд — здорові органи чоловіка, чиє тіло добре послужило б йому ще кілька десятиліть.

Нарешті він перейшов до голови.

Гебріел незворушно дивився, як Ейб надрізає шкіру й стягує скальп уперед, спотворюючи обличчя, відкриваючи череп.

Йошима ввімкнув пилку.

Навіть коли пилка почала завивати, врізаючись у кістку, Гебріел залишався зосередженим, він схилився ближче, щоб краще бачити порожнину. Йошима зняв верхівку черепа, потекла кров. Ейб занурив скальпель усередину, вивільняючи мозок. Коли він витягав його з черепної порожнини, Гебріел уже стояв поруч із тацею, щоб спіймати першу кулю, що викотилася звідти.

Глянувши на кулю крізь збільшувальне скло, він сказав:

— Мені треба подивитися на другу.

— Що думаєте, агенте Дін?

— Знайдіть другу кулю.

Різка вимога заскочила всіх присутніх, він побачив, як Ейб з Морою обмінялися стривоженими поглядами. Йому бракувало терпіння, він мусив дізнатися.

Ейб поклав мозок на дошку. Розглянувши рентген, визначив, де друга куля, і знайшов її з першого ж надрізу в кишеньці крововиливу.

— Що ви