Бернард Вербер - Завтра будуть коти

Роблю те, що вмію: вилизую їх і муркочу.

Знову помічаю, що руденьке кошеня кусає найсильніше і розпихає братів і сестер, щоб дістатися до найповніших пипок. Дивно все ж спостерігати, як істота, в якої ще не розплющилися очі, розуміє, що існують конкуренти і їх треба витісняти.

Дехто вже народжується лідером.

Так починається боротьба за виживання, пояснив би мені Піфагор. Але зараз у мене інші турботи, не маю часу на високі дискусії зі своїм сіамським ментором. У двері подзвонили. Піднімаюся з підвалу подивитися, що відбувається. На моє велике розчарування, до Наталі знову прийшов Томас.

Після епізоду з мештами я сподівалася, що остаточно його віднадила. Моя служниця розмовляє з ним схвильованим голосом і, що мені найбільше не подобається, неодноразово згадує моє ім’я. Потім веде його до підвалу, де нявчать мої кошенята, вимагаючи їжі.

Біжу до них, але пізно. Томас схиляється над ними, у нього такий неприємний погляд!

Стаю в бойову позицію, зіниці розширені, вуса притиснені до щік, вуха приплюснуті й відведені назад, хвіст наїжачений і вигнутий, настовбурчена шерсть робить спину масивнішою, паща розкрита, різці на виду, випускаю кігті і деру підлогу.

Не підходь!

Я вже готова вискочити на Томаса, але замість того, щоб утекти чи битися зі мною, він починає сміятися, показуючи на мене пальцем і повторюючи моє ім’я.

Здається, ця людська істота ще не зрозуміла, з ким має справу.

Я підсилюю войовничу стійку, показуючи свою рішучість. Це налякало б кого завгодно, та, вочевидь, не його. Знизавши плечима, він витягає свою лазерну ручку і скеровує промінь якраз переді мною.

О ні, тільки не це! Не це червоне світло! Хто може опиратися такій спокусі?

Ясна річ, я не можу не спробувати знову впіймати дражливе світло, яке безперестанку переміщається. Треба будь-що схопити цей червоний вогник, хоча я знаю, що так Томас мною маніпулює. Він спрямовує промінь на мій хвіст, і, як останнього разу, я кручуся на місці, намагаючись його зловити.

Ця диверсія дала змогу Наталі забрати моїх кошенят. Тим часом як я приходжу до тями, вона з Томасом і моїми дітками зачиняється у ванній. Кидаюся туди і стрибаю на ручку дверей. (Як мене бісить, що я не можу відчинити двері!)

Чую нявкіт кошенят.

Марно намагаюся роздерти кігтями дерево. Чую з-за дверей шум води, що тече в умивальник.

Наталі раптом виходить і рвучко зачиняє за собою двері, щоб я не встигла прослизнути досередини. Вона пробує мене впіймати, але я не даюся.

Ще сильніше дряпаю двері. Не розумію, що відбувається у ванній, але знаю, що мушу зробити все, щоб цьому перешкодити. Мої кошенята нявчать. Я теж нявкаю у відповідь, випускаю кігті і розпачливо деру двері.

Наталі спускається в підвал, бере єдине кошеня, яке вони залишили, руденьке, і гладить його, ніби хоче мені показати, що їй подобається саме воно.

А інші?!

Наталі ніби розуміє моє питання, бо заспокійливо звертається до мене незрозумілою людською мовою.

По той бік дверей нявчання припинилося.

А потім раптом цей характерний звук, коли зливають воду.

Я здригаюся від жаху.

А потім знову шум води — вдруге. А потім втретє і вчетверте.

Ні! Не може бути, він би не посмів!

Нарешті Томас відчиняє двері. Жодного кошеняти… не видно.

КУДИ ВОНИ ПОДІЛИСЯ?!

Томас знищив чотирьох моїх дітей!

Стрибаю на нього, цілячись в очі. Але перш ніж я змогла вибрати його зіниці своїми гострими кігтями, він стрімко відштовхнув мене і я вдарилася об стіну.

О, які ж вони несправедливі і підступні, ці люди, тільки тому, що більші, двоногі та мають долоні з розділеними довгими пальцями на кінцях рук…

Я збираюся з силами і знову кидаюсь на Томаса, а він відбивається ударом ноги. Потім Наталі хапає мене і не дає шансу помститися. Вона говорить зі мною так лагідно, мені навіть здається, що я чую її схлипи, я навіть бачу сльозу в неї на щоці. Їй мене шкода? Чому ж тоді вона мене не захищає? Незважаючи на мої протести, заводить мене до підвалу і зачиняє там.

Зрадниця.

Тільки тепер я розумію, що вона покликала Томаса лише для того, щоб убити моїх малюків, бо сама не мала відваги це зробити.

Сиджу в темряві, переживаючи свою лють. Ненавиджу її. Яким правом вона дозволяє собі каструвати самця і забирати дітей у матері? Цей вид, мабуть, вважає себе незмірно вищим за нас, якщо поводиться так зверхньо!

Ненавиджу людей.

Як вони насмілилися заподіяти мені таке?

Обмірковую помсту. Бажаю їм смерті. Усім. Хай би вони знищили себе своїми війнами і тероризмом. Ні, на це піде багато часу, потрібен блискавичний удар.

Моя лють така, що я трощу все, що потрапляє мені на очі. Перевертаю банки з варенням, б’ю винні пляшки, деру тканини й папір.

За кого ж вони себе мають, ці люди?! Вони перетворили ліси і поля на бетонне місто, вони перетворили дерева на меблі, вони перетворили нас на свої іграшки!

Ми для них лише істоти, яких викидають на смітник, як усі ті речі, що їх позбуваються, коли вони вже не потрібні?

НЕНАВИДЖУ ЛЮДСЬКИЙ РІД!

Не хочу більше комунікувати з ними: хочу тільки їх знищити. Усіх. Щоби жоден не втік. Навіть Наталі.

Заспокоююся. Дихаю глибоко.

Розтрощивши все, що можна, в підвалі, виснажена, я забилася в глухий кут, де переховувала своїх малят, сподіваючись їх захистити, їхній запах ще тут — у повітрі.

Нарешті засинаю. Мені знову сниться, що я єгипетська богиня Бастет. Я у храмі Бубастіса. Маю ноги і руки, на ногах — взуття, ще на мені сукня і прикраса, схожа на кольє GPS, але зі значно більшою підвіскою.

Навколо тисячі людей схиляються і вшановують мене, скандуючи моє ім’я.

«Бас-тет! Бас-тет!»

Я вимагаю, щоб вони приносили мені в жертву своїх дітей. Матері приносили мені їх у кошиках. Віддаю наказ, щоб одне дитинча з п’яти залишали для відтворення нових поколінь: упокорених і послужливих. «Вибирайте рудих!».

Інших новонароджених кидають в чашу велетенського унітазу, а я тягну за мотузку зливу і топлю їх одне за одним.

Піфагор поруч муркоче:

— Яка ти жорстока, Бастет.

— А може, я так роблю з ними для того, щоб вони усвідомили свої вчинки.

Потім я наказую, щоб людські самці підходили до мене. Вервечкою, одного за одним, їх підводять мої охоронці. А назад вони йдуть з забинтованими стегнами, і кожен несе банку, в якій плаває дві бежеві кульки.

«Тепер ви