Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

підказка, вмовляння й наказ, і варто об’єктивно оцінювати його цілковиту дієвість у цьому плані. Яке враження справить мій лист на Крістіан? Тепер здавалося, що ефект від нього буде протилежним бажаному. Це послання зі згадкою «неприємних сцен» надихне її: між рядками моя колишня дружина побачить те, чого там немає. Одразу примчить сюди на таксі. До того ж у листі й справді було чимало суперечностей. Якщо я оселюся за кордоном, навіщо надсилаю його? Імовірно, ефективніше було б обмежитися запискою з одним реченням: «Не контактуйте зі мною». Або взагалі не писати нічого? Проблема була в тому, що тепер я так переймався через Крістіан і почувався якимсь аморальним через зв’язок із нею, що постала психологічна потреба надіслати їй офіційного листа, наче здійснити обряд вигнання нечистої сили. Щоб убити час, я надписав конверт: наша стара адреса. Звичайно, ми придбали помешкання на її ім’я. Чудова інвестиція.

Я вирішив, що надішлю листа Френсісові, а тоді подумаю, чи адресувати щось і що саме Крістіан. Також я дійшов думки, що треба вийти з будинку й дістатися до вокзалу, а там можна буде спокійно дочекатися пообіднього потяга й пообідати. Чудово, що я вже точно проґавив уранішній поїзд. Часом я прибував на вокзал так рано, що ще встигав останньої миті заскочити до попереднього потяга, і досвід цей був неприємний. Запхавши листа, адресованого Крістіан, до кишені пальта, я наштовхнувся пальцями на відгук на Арнольдів роман. Ось і ще одна невирішена проблема. Хоча я й міг утриматися й не оприлюднювати його, — я знав, що мені нестерпно хочеться це вчинити. Чому? Так, мені варто поїхати геть і добряче все обмізкувати.

Валізи чекали на мене в передпокої, де я залишив їх учора. Я вдягнув плащ і зазирнув до ванної кімнати. Вона була з тих, де, хай скільки прибирай, усе здаватиметься так само огидним. На вмивальнику й у ванні лежали різнокольорові змилки, і зазвичай я не міг набратися духу й викинути їх. Але раптом, зібравшись у кулак, я схопив їх усі та жбурнув до унітаза. І ось, коли я стояв там, сп’янілий від успіху, хтось натиснув на дверний дзвінок і довго не відпускав його.

* * *

Тут я мушу повідомити вам дещо про мою сестру Прісциллу, яка ось-ось з’явиться на сцені.

Прісцилла на шість років молодша за мене. Вона рано кинула навчання, і так само вчинив я. Сам я став освіченою й вихованою людиною лише завдяки власним зусиллям, ентузіазму й талантам. Прісцилла не мала ані ентузіазму, ані талантів та ще й не доклала ніяких зусиль. Наша мати, на яку сестра страшенно походила, розбестила її. Мені здається, що жінки — можливо, несвідомо — передають своїм донькам глибоке почуття незадоволення життям. Хоча моя мати жила в досить щасливому шлюбі, вона повсякчас скаржилася на цілий світ. Можливо, це невдоволення народилося чи принаймні посилювалося через відчуття, що вона вийшла заміж за людину, «нижчу» за себе, хоча йдеться тут не зовсім про соціальний статус. Моя мама була «красуня», тож за нею упадало чимало залицяльників. Підозрюю, що пізніше, постарішавши за прилавком, вона замислювалася, що, якби розіграла свої карти інакше, партія б завершилася значно більше на її користь. Хоча Прісцилла уклала вигіднішу угоду із соціального й фінансового погляду, вона жила за якоюсь схожою схемою. Сестра була гарненька дівчина, хоча й не така красуня, як мама, і мала успіх у колі нахабних жовтодзьобих малоосвічених юнаків, зі спілкування з якими складалося її «суспільне життя». Проте Прісцилла, під’юджувана матір’ю, була амбітною й не квапилася зупинятися на комусь із цих непоказних кандидатів.

Я покинув школу в п’ятнадцять років та обійняв посаду молодшого клерка в урядовому департаменті. Мешкав я далеко від дому й присвятив увесь свій вільний час самоосвіті й письменницькій майстерності. У дитинстві я любив Прісциллу, але тепер свідомо ізолювався від неї й батьків. Було зрозуміло, що моя родина не зрозуміє й не поділятиме моїх захоплень, тож я залишив її далеко позаду. Не маючи ніяких навичок — вона навіть не вміла друкувати на машинці, — Прісцилла працювала в установі, яку називала «будинком моди», — оптовій крамниці «швейної промисловості» в Кройдоні. Гадаю, там вона обіймала якусь дуже низьку посаду помічника чи клерка. Схоже було, що «мода» заморочила їй голову; можливо, мама й тут доклала руку. Прісцилла стала мастити обличчя косметикою, мало не оселилася в перукарні й постійно купувала собі новий одяг, у якому скидалася на посміховисько. Переконаний, що її претензійність і марнотратство були причиною сварок між моїми батьками. Мене тим часом цікавили зовсім інші речі, і я страждав та непокоївся, як будь-хто, хто в занадто юному віці зрозумів, що не здобув тієї освіти, на яку заслуговував.

Коротше кажучи, Прісцилла й справді «вибилася в люди» завдяки «грандіозним» шатам і поведінці та врешті-решт задовольнила свої амбіції, просочившись у трохи «кращі» кола, ніж ті, у яких була завсідницею раніше. Підозрюю, що вони з матір’ю спланували цілу «кампанію» за Прісциллин виграшний білет. Сестра грала в теніс, розважалася в аматорських театрах, відвідувала благочинні вечірки. Вони з матір’ю вигадали цілий невеличкий «шлюбний період», ось лише тривав він занадто довго. Вона не могла визначитися, з ким побратися. А може, теперішні її кавалери, попри те що мої сестра й мати вправно замилювали очі всьому світові, відчували, що бідолашна Прісцилла не така вже й вдала партія. Імовірно, від неї тхнуло вбогою крамничкою. Незабаром, безперечно, у результаті тяжкої праці над своїм шлюбним періодом сестра втратила роботу й не намагалася знайти іншу. Вона залишилася вдома, почувалася не дуже добре та захворіла на те, що, гадаю, тепер називається нервовим виснаженням.

Коли Прісцилла видужала, їй уже було добряче за двадцять і вона втратила колишню свіжість і принадність. Вона казала, що хоче стати «моделлю» («манекенницею»), але, наскільки мені відомо, не вдавалася до серйозних спроб дістати цю роботу. А насправді вона стала, якщо бути абсолютно відвертим, шльондрою. Я не маю на увазі, що сестра стояла на узбіччях доріг, але вона крутилася в колах бізнесменів, власників барів у гольф-клубах і любителів нічних клубів, які, поза всяким сумнівом, ставилися до неї саме так. Я не хотів про це нічого знати; можливо, мені варто було більше перейматися сестрою. Але, коли батько якось у розмові торкнувся цієї теми, я зажурився, роздратувався і, попри те що бачив, як жахливо це його засмучує, відмовився її обговорювати. З матір’ю я на цю тему ніколи й словом не перекинувся, бо вона