Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

не отримав. Вистежений ним «видобуток» виявився чоловіком, який летів над горами на скутері. - Він простягнув шпильку у вигляді лазні. - Без цього він лазером змусив би вас спуститися, поганяв лісом, а потім убив. - Він поклав шпильку в кишеню, багатозначно глянув на Дерка і вийшов.

4

- Мені дуже шкода, що ти зіткнувся з Лорімааром, - сказала Гвен після відходу Джаана. - Немає жодної потреби залучати тебе до всіх цих справ, і я хотіла вберегти тебе від неприємних дрібниць. Сподіваюся, ти нікому не розповіси про те, що сьогодні дізнався, коли відлетиш з Уорлорна. Нехай Джаан і Гарс знаються на брейтах. У будь-якому разі ніхто нічого не зможе зробити, а безневинні люди на Верхньому Кавалаані будуть зганьблені. І, найголовніше, не кажи Аркіну. Він і так зневажає кавалаанців і одразу помчить на Кімдісс.

Вона встала.

– А зараз, на мою думку, краще поговорити про щось приємніше. У нас з тобою залишилося не так багато часу. Поки що я можу бути твоїм гідом, але скоро мені доведеться повернутися до роботи. Так не дозволимо ж м'ясникам-брейтам зіпсувати нам кілька днів, що залишилися.

- Як хочеш, - погодився Дерк, бажаючи догодити їй. Насправді він ніяк не міг отямитися від зустрічі з Лорімааром і розмов про перевертнів. – Чи є певні плани?

- Можна знову поїхати в ліси, - запропонувала Гвен. – Їм немає ні кінця, ні краю, а див там мабуть-невидимо: озера, повні риби розміром з людину, насипи вище цієї будівлі, зведені ледве видимими комахами. Величезна система печер, яку Джаан знайшов за горами - адже він природжений знавець печер. Але я вважаю, що сьогодні треба бути обережнішим. Не варто сипати надто багато солі на рани Лорімаара. Інакше він зі своїм товстим тейном може влаштувати полювання на нас і вся витівка Джаана зазнає краху. Краще покажу тобі міста. Вони мають свою чарівність, якась похмура краса. За словами Джаана, там Лорімаар ще не полює.

- Добре, - погодився Дерк без ентузіазму в голосі.

Гвен швидко одяглася, і вони піднялися на дах. Скутери лежали там, де вони залишили їх напередодні. Дерк нахилився, щоб підняти їх, але Гвен взяла сріблясті пакунки і кинула їх на заднє сидіння аеромобіля. Черевики та апарати управління пішли за ними.

– Сьогодні скутери нам не потрібні, – пояснила вона. – Ми полетимо далеко.

Дерк кивнув на знак згоди, і вони по крилах вилізли в машину. Небо Уорлорна створювало відчуття, ніби їм уже час було повертатися додому, а не рушати в дорогу. Вітер ревів навколо аеромобіля. Дерк, взявши штурвал з рук Гвен, вів машину, поки вона намагалася зібрати у вузол довге чорне волосся. Його темна з просидю шевелюра безладно майнула, але він настільки глибоко поринув у свої думки, що це йому анітрохи не заважало. Він нічого не помічав.

Гвен вела машину на південь високо над горами. По праву сторону безтурботно тягнувся Парк, серед його пологих, зарослих травою пагорбів петляли річки, несучи свої води далеко до горизонту назустріч небу. Вдалині, біля підніжжя крутих гір починався дикий ліс. Навіть з такої висоти виднілися ділянки, захоплені душителями. Жовті метастази пронизували темну зелень.

Майже годину вони летіли в повній мовчанці. Дерк цілком поринув у свої думки, безуспішно намагаючись поєднати одне з одним, зв'язати між собою роз'єднані факти. Гвен глянула на нього з усмішкою.

- Я люблю керувати аеромобілем, - сказала вона. – Навіть цим. У машині я почуваюся легко і вільно, всі проблеми відступають. Розумієш, що я маю на увазі?

Дерк кивнув головою.

– Так. Не від тебе першої я це чую. Багато людей відчувають те саме, і я в тому числі.

- Так, - погодилася вона. - Пам'ятаєш, як ми літали разом на Авалоні? Якось я провела за кермом весь день, від світанку до заходу сонця, а ти мовчки сидів, висунувши за вікно руку, і тільки дивився вперед своїм незмінним задумливим поглядом, - вона знову посміхнулася.

Він пам'ятав. Їхні давні подорожі були особливими. Вони майже не розмовляли, тільки час від часу дивилися один на одного, і щоразу, коли їхні погляди зустрічалися, вони посміхалися. Це виходило мимоволі: хоч би як він намагався придушити посмішку, вона все одно з'являлася. Але тепер усе, що було між ними, здавалося страшенно далеким і безнадійно втраченим.

– Чому ти про це згадала? - Запитав він.

- Твій погляд. Побачила, як ти сидиш, знітившись, у кріслі, висунувши руку назовні, і згадала. Ах, Дерк, ти ж робиш це навмисне. Щоб нагадати мені Авалон. Щоб я посміхнулася і захотіла тебе обійняти. Фу!

Вони разом засміялися.

Дерк, не думаючи, присунувся до неї і поклав їй руку на плече. Вона подивилася на нього, повела плечима і, розправивши насуплений лоб, зітхнувши з покірністю, натягнуто посміхнулася, але не відсторонилася.

Політ продовжувався.

Ранкове місто здавалося згори картиною в пастельних тонах, укладеною в широку раму долини. Гвен посадила аеромобіль у центрі однієї із ступінчастих площ. Протягом години вони тинялися широкими бульварами. Вибудуване із світло-рожевого з прожилками мармуру та білого каменю місто виглядало привітно. Уздовж широких звивистих вулиць тяглися низькі, легкі будови з полірованого дерева, прикрашені вітражами. І вулиці, і численні сквери, і тінисті алеї прикрашали статуї, картини, сади каміння, скульптури з живих дерев. Тротуари та стіни будинків оживляли фрески.

Але тепер парки зарості, всюди буяла синьо-зелена трава. Чорні тріщини зміїлися по тротуарах, плитки, що оздоблювали газони, вилетіли, могутні скульптури з живих дерев, розросшись, набули таких дивовижних обрисів, які їх автори, напевно, не могли собі й уявити.

Спокійна блакитна річка перетинала місто, багато разів змінюючи напрямок, як і вулиці вздовж її берегів. Гвен і Дерк присіли перепочити біля води в тіні ажурного пішохідного мосту. Вони дивилися на відображення Толстого Чорта, що ліниво гойдалося в повільних водах річки, і Гвен розповідала про те, яким було це місто під час Фестивалю. Збудували його люди з Кімдісса і назвали своє нове місто Дванадцятою Мрією.

Можливо, місто спало, і, якщо так, йому вже не судилося прокинутися. У порожніх залах зі склепінчастими стелями лунала лунка луна, сади перетворилися на темні зарості, приречені на загибель. Там, де колись на вулицях лунав сміх, тепер чулося лише шелест мертвого листя, гнаного вітром. У порівнянні з Лартейном, що вмирав, Дванадцята Мрія здавалася вже мертвим містом.

- Аркін хотів улаштуватися тут, - сказала Гвен. – Але ми не погодились. Всі розуміли, що оскільки ми повинні працювати разом, то й жити краще в одному місті, і Аркін хотів, щоб ми оселилися у Дванадцятій Мрії. Я не підтримала його, і він, мабуть, ніколи мені цього не пробачить. Кавалаанці побудували фортецю, а кімдисці створили витвір мистецтва. Я знаю, що раніше він був