Генрі Форд - Моє життя та праця, Генрі Форд

почалася зі збирання запчастин і перебралася пізніше й на інші відділи виробництва, тому тепер, хоча ми і маємо великий штат навчених механіків, вони не будують автомобілі, а присутні для того, щоб полегшувати виробництво іншим. Наші кваліфіковані ро­бітники та службовці — це люди, зайняті дослідження­ми, механіки та виробники інструментів і взірців. Вони можуть посперечатися з будь-яким робітником на світі — атож, вони занадто важливі, щоб гаяти свій час на предмети, які можуть бути зроблені краще за допомогою виготовлених ними машин. Значна частина зайнятих у нас робітників не ходила до школи; вони вивчають свою роботу впродовж кількох годин або днів. Якщо впродовж цього часу вони не збагнуть суті справи, то ми не можемо винаймати їх. Багато з них — іноземці; все, що ми від них вимагаємо, перш ніж призначити їх на місце, — щоб вони потенційно були спроможні виконати достатньо роботи, аби оплатити той простір, який вони займають на фаб­риці. Їм не потрібно бути напрочуд дужими. Ми маємо, правда, й кремезних робітників, хоча їхнє число хутко скорочується, але у нас є і робітники, які не мають надмірної фізичної сили, і в цьому сенсі їх могла б замінити навіть трирічна дитина.

Неможливо простежити крок за кроком усе наше виробництво та продемонструвати, як усе сталося, без того, щоб не зупинитися детально на різних технологічних процесах. Навіть не знаю, чи це взагалі можливо, бо щодня впроваджується щось нове, і ніхто не може встежити за всім. Візьму навмання кілька новацій. За ними можна буде приблизно скласти собі уяву про те, що станеться, коли світ поставить виробництво на правильний фундамент, і наскільки більше ми платимо за речі, ніж по суті потріб­но, наскільки нижча заробітна плата проти тієї, яка була б доцільною, й наскільки неосяжно поле, яке ще підлягає дослідженню. Компанія Форда завоювала наразі ли­ше мі­німальну ділянку.

Автомобіль Форда складається приблизно з 5 тисяч запчастин, сюди входять гвинти, гайки тощо. Деякі зап­частини достатньо об’ємні, інші ж, навпаки, не більші за частинку годинникового механізму. При будівництві перших взірців ми збирали автомобіль, починаючи з будь-якої запчастини, на землі, і робочі приносили потрібні для цього запчастини за порядком на місце збірки — цілком так само, як споруджують будинок. Коли ми стали самі виготовляти запчастини, вийшло само собою, що для кожної запчастини були влаштовані певні відділи і в біль­шості випадків один і той же робітник виконував усе, що необхідно для виробництва невеликої запчастини. Швидке зростання і темп нашої продуктивності, однак, вельми скоро зажадав винаходження нових виробничих рішень для того, щоб різні робітники не заважали один одному. Ненавчений робітник потребує більше часу на розвідку та постачання матеріалу й інструментів, ніж навчений, тому отримує меншу платню, адже цей час прогулянки не надто високо цінується!

Перший успіх у збиранні полягав у тому, що ми стали доправляти роботу до робітників, а не навпаки. Нині ми сповідуємо два серйозні загальні принципи на всіх роботах — змушувати робітника, за можливості, не робити ніколи більше одного кроку і ніколи не допускати, щоб йому доводилося на роботі нахилятися вперед або набік. Правила, яких дотримуються при складанні, свідчать:

1) Розміщуй інструменти, як і робітників, за порядком майбутньої роботи, щоб кожна запчастина під час процесу складання проходила якнайменший шлях.

2) Користуйся візочком або іншими транспортними засобами, щоб робітник міг після закінчення роботи над предметом покласти його завжди на одне і те ж місце, яке зазвичай має бути якнайближче. Якщо можливо, використовуй силу тяжіння, щоб підвезти відповідну запчастину наступному робітнику.

3) Користуйся складальними шляхами, щоб привозити та відвозити потрібні запчастини в зручні проміжки часу.

Остаточним результатом виконання цих основних пра­вил є скорочення вимог, які висувають до розумових здіб­ностей робітника, і скорочення його рухів до мінімуму. За можливості, йому доводиться виконувати одну і ту ж опе­рацію одним і тим же рухом.

Збирання шасі, з точки зору недосвідченої людини, є найцікавішою та найбільш знайомою процедурою. Був час, коли вона була найважливішим процесом. Тепер ми збираємо окремі запчастини саме на місцях їхнього розподілу.

Десь так 1 квітня 1913 року ми реалізували наш перший досвід зі складальним процесом. Це сталося при збиранні електрогенератора.

Експерименти ми проводимо спочатку в невеликому масштабі. Якщо відкриваємо кращу робочу методу, то не вагаючись беремося навіть до ґрунтовних змін, але мусимо лише безумовно переконатися в тому, що нова методика справді найкраща, перш ніж приступимо до кардинальних змін.

Мені здається, що це був перший рухомий складальний конвеєр, який будь-коли реалізували. Загалом він був схожий на пересувні шляхи, якими користуються чиказькі укладальники м’яса при дробленні туш. Спер­шу, коли весь складальний процес іще перебував у руках одного робітника, останній міг зібрати від 35 до 45 електрогенераторів упродовж дев’ятигодинного робочого дня, тобто йому знадобилося близько двадцяти хвилин на один пристрій. Пізніше його робота ділилася на двадцять дев’ять різних окремих дій, і завдяки цьому час збирання скоротився до тринадцятьох хвилин і десятьох секунд. 1914 ро­ку ми підняли конвеєр на вісім дюймів і час скоротився до семи хвилин. Подальші дослідження темпів роботи довели час складання до п’ятьох хвилин. Коротко кажучи, результат такий: за допомогою наукових методів робітник у змозі дати вчетверо більше порівняно з тим, що він давав лише кілька років тому. Збирання двигуна, яке ра­ніше також проводив один робітник, розпадається зараз на сорок вісім окремих рухів, і працездатність зайнятих цим робітників збільшилася втричі. Відтак ми випробували те ж саме і для шасі.

Найвища продуктивність, досягнута нами при стаціонарному збиранні шасі, дорівнювала в середньому дванадцятьом годинам і восьми хвилинам для одного шасі. Ми спро­бували тягти шасі за допомогою гаків і линви протягом 250 футів.

Шість монтерів пересувалися разом із ним і збирали під час шляху запчастини, приготовані неподалік. Цей недосконалий досвід скоротив час до п’ятьох годин і п’ят­десятьох хвилин для одного шасі. На початку 1914 ро­ку ми проклали складальний конвеєр вище. У цей проміжок часу запровадили принцип вертикального розташування при роботі. Один конвеєр перебував на висоті 26 і 3/4 дюй­ма, а інший на 24,5 дюйма над землею, щоб піді­гнати їх до різного зросту робітників у бригадах. Підняття робочої площини на висоту руки і подальше дроблення робочих рухів, причому кожна людина робила все менше рухів руками, — призвели до подальшого скорочення ро­бочого часу до однієї години 33 хвилин для шасі. Спершу шасі збиралося за допомогою цілої серії одиничних робіт. Монтаж кузова відбувався на Джон Р.-стрит — зна­мени­тій вулиці, яка перетинає наші фабрики в Гайленд-парку. А тепер увесь автомобіль збирається за таким же прин­ципом.

Не варто думати, що все це сталося так швидко і легко, як розповідається. Темп роботи спочатку ретельно ви­пробували.

Для електрогенераторів ми