Рафаелло Джованьолі - Спартак

Це був ланіста Акціан.

— Нехай тебе живцем поглинуть води Стікса! — гнівно закричав гладіатор. — Чи довго ще набридатимеш своїми мерзенними надокучаннями? Чи скоро даси мені спокій?

— Але ж я піклуюся про тебе, — солодкаво мовив Акціан, — для твого ж власного блага, я піклуюся про твоє майбутнє, я…

— Послухай, Акціане, і добряче затям мої слова. Я не хлопчик і не маю потреби в опікуні, а якби він мені й знадобився, я ніколи не обрав би тебе. Запам'ятай це, старий, і більше не потрапляй мені на очі, бо, присягаюсь Юпітером Родопським, богом батьків моїх, я відправлю тебе прямісінько у пекло!

За мить він додав:

— Ти знаєш силу мого кулака. Пам'ятаєш, як я обробив десятьох твоїх рабів-корсиканців, яких навчав ремеслу гладіаторів, а вони одного чудового дня накинулися на мене, озброєні дерев'яними мечами?

Ланіста розсипався у вибаченнях і запевняв у дружбі. Спартак у відповідь додав:

— Іди, і щоб я тебе більше не бачив. Не чіпляйся до мене! Залишивши збентеженого Акціана, обидва гладіатори попрямували через Форум до повороту на Палатин, — там, біля портика Катулла, Катиліна призначив зустріч Спартаку. Будинок Катулла, що був консулом із Марієм у 652 році римської ери, тобто за двадцять чотири роки до описаних подій, вважався одним з найкрасивіших і найрозкішніших у Римі. Перед будинком здіймався чудовий портик, прикрашений військовими трофеями, і бронзовим биком, перед яким кимври, вороги Риму, приносили присягу. Портик слугував місцем зустрічей молодих римлянок, вони тут прогулювалися і займалися гімнастичними вправами. Ясна річ, сюди зазирали й молоді чепуруни — патриції та вершники — помилуватися прекрасними доньками Квирина.

Коли обидва гладіатори дійшли до портика Катулла, вони побачили юрбу патриціїв, що милувалися жінками, яких зібралося більше ніж зазвичай, саме зіпсувалась погода — падав мокрий сніг.

Сліпуча білизна рук, ледь прикриті чарівні перса, плечі, як в олімпійських богинь, пишність убрань і блиск золота, перлів, рубінів, строкатість відтінків ошатного вбрання — це було приголомшливе видовище. Тут можна було побачити витончені пеплуми, паллії, столи, туніки з найтоншої шерсті й інших чудових тканин.

Серед жінок, що зібралися біля портика, були Аврелія Орестілла, кохана Катиліни, молода, прекрасна й велична Семпронія, яку за її чесноти й розум згодом нарекли Великою: вона загинула в бою, борючись, як хоробрий воїн, пліч-о-пліч із Катиліною, у битві під Пістрією. Також там була Аврелія, матір Цезаря, Валерія, дружина Сулли, весталка Ліцинія, Целія, колишня дружина Сулли, Лівія, матір юного Катона, Постумія Регілія, предок якої здобув перемогу над латинянами на Регильському озері та інші чудові представниці жіноцтва.

Усередині великого портика молоді патриціанки вправлялися у гімнастиці або ж грали у м'яч — це була улюблена забава римлян обох статей будь-якого віку.

Цього холодного зимового дня більшість жінок, що зібралися тут, прогулювалися, аби зігрітися.

Катулла, Спартак і Крікс зупинилися віддалік юрби патриціїв і вершників, як і належало людям нижчого звання. Вони шукали очима Луція Сергія. Той стояв біля колони із Квінтом Куріоном, патрицієм, що віддавався оргіям і розпусті (завдяки йому згодом була розкрита змова Катиліни). З ними стояв і молодий Луцій Кальпурній Бестіа, трибун плебеїв у рік змови Катиліни.

Намагаючись не привертати уваги знаті, гладіатори наблизилися до Катиліни. А Луцій Сергій у цю хвилину із саркастичним сміхом говорив своїм друзям:

— Хочу днями познайомитися з весталкою Ліцинією, до якої залицяється гладун Марк Красс, і розповісти їй про його пригоди з Евтибідою.

— Так, так, — вигукнув Луцій Бестіа, — скажи їй, що Красс підніс Евтибіді двісті тисяч сестерціїв.

— Марк Красс дарує жінці двісті тисяч сестерціїв?.. — зачудувався Катиліна. — Ну, це диво куди цікавіше за аримінське диво. Там нібито півень заговорив людською мовою.

— Годі вам, це дивно лише тому, що Марк Красс скнара, — зазначив Квінт Куріон. — Зрештою, для нього двісті тисяч сестерціїв — як для пса піщина порівняно з усім піском на берегах світлого Тибру.

— Ти правий, — сказав із жадібним блиском в очах Луцій Бестіа. — Справді, для Марка Красса це дріб'язок. Адже він має більше семи тисяч талантів!..

— Виходить більше півтора більйонів[23] сестерціїв!

— Небачене багатство! Сума видалася б неймовірною, якби достеменно не було відомо, що це саме так!

— От як добре живеться в нашій благословенній республіці тупим недоумкам. Їм широко відкритий шлях до почестей і слави. Я відчуваю у собі сили й здатність довести до перемоги будь-яку війну, але й досі не зміг домогтися призначення командуючим, бо бідний і маю борги. Якщо завтра Красс із марнославства надумає одержати призначення в яку-небудь провінцію, він досягне цього, бо він багатий і може купити не лише нещасних голодних плебеїв, а й весь заможний, жадібний сенат.

— А джерело його збагачення, — додав Квінт Куріон, — не таке вже й бездоганне.

— Ще б пак! — підтвердив Луцій. — Звідки в нього усі ці скарби? Він скуповував за мізер майно, конфісковане Суллою у жертв проскрипцій. Позичав гроші під величезні відсотки. Купив близько п'ятисот рабів, — серед них архітектори й муляри, — і збудував величезну кількість будинків на пустищах, землю придбав майже задарма. Там колись стояли хати плебеїв, знищені частими пожежами.

— Тепер, — перервав його Катиліна, — половина будинків у Римі належить йому.

— Хіба це справедливо? — з запалом вигукнув Бестіа. — Чи чесно це?

— Зате зручно, — з гіркою посмішкою відгукнувся Катиліна.

— Чи може це тривати й надалі? — запитав Квінт Куріон.

— Ні, не може, — пробубнів Катиліна. — І хтозна, що написано у непорушних книгах долі?

— Бажати — значить могти, — відповів Бестіа. — Чотириста тридцять три тисячі громадян із чотирьохсот шістдесяти трьох тисяч людей, відповідно до останнього перепису населення Риму, животіють, у них немає землі навіть на те, щоб закопати у ній свої кістки. Та зрештою, знайдеться сміливець, котрий пояснить їм, що скарби, накопичені іншими тридцятьма тисячами громадян, придбані усіма неправдами, що багатії володіють цими скарбами не по праву! І тоді ти побачиш, Катиліно, знедолені знайдуть сили й