Володимир Миколайович Владко - Аргонавти Всесвіту

заспокоїв її Ван Лун. — Запевняю: якщо не влучите, пістолетові не докоряйте. Пристріляний правильно.

Галя неквапно, старанно прицілилась. Всі уважно стежили за нею.

Постріл — сухий і ледь чутний. Маленька куля врізалась у чорне яблучко мішені. Але тієї ж секунди і сама Галя Рижко похитнулась і ледве втрималася на місці, схопившись за поруччя.

— Ой! — вигукнула вона. — Яка міцна віддача! Ну і штовхнуло мене!

Риндін розсміявся.

— Ну, ось вам ще одне завдання: що треба зробити, щоб уникнути в подальшому таких неприємностей? Покажіть кмітливість, Галю!

Дівчина замислилась, опустивши пістолет дулом униз.

— А справді, що зробити? — повторив Сокіл. — Ван, як ви гадаєте?

Втім, Галя уже придумала вихід сама:

— Треба добре спертися спиною об стояк. І все.

Так вона й зробила. І знову підвела пістолет.

Постріли залунали один за одним. А коли дівчина закінчила стріляти, Ван Лун підійшов до стіни, взяв мішень і уважно оглянув її. Потім він подивився на Галю Рижко з помітним інтересом, наче відкрив у ній нові, досі невідомі йому риси.

— Так… дайте руку, дівчино. Це дуже-дуже добре, — сказав він зовсім іншим тоном, в якому не було й відтінку іронії. І Галя Рижко збентежено і радісно почервоніла: вона зрозуміла, що завоювала симпатії Ван Луна, найсуворішого з трьох членів експедиції.

А він уже говорив Риндіну і Соколу:

— Дуже буду радий, якщо й ви доб’єтеся таких наслідків. Мабуть, доведеться добре попрацювати. Такі успіхи приходять не одразу. Ця дівчина…

Ван Лун ще раз подивився на розчервонілу, задоволену Галю.

— Ця дівчина послала всі десять куль в яблучко. Немає жодного промаху, немає жодного бокового влучення! Вважаю, вона може називатися снайпером!

РОЗДІЛ ШОСТИЙ,

де читач, якщо він справді цікавиться астронавігацією і не боїться цифр і розрахунків, може при бажанні дістати уявлення про складний, на перший погляд, небесний маршрут астроплана і, крім того, довідатися, як виглядають Земля і Місяць з каюти міжпланетного корабля.

До вечора (звичайно, тільки умовного вечора, бо ракетний корабель, природно, не знав ані дня, ані ночі) Галина Рижко остаточно завоювала симпатії всього екіпажу астроплана. Що стосується Ван Луна, то після стрільби з електричного пістолета, Галя остаточно і беззастережно перемогла його серце, рішуче взявши в свої руки також і обов’язки повара на кораблі. Микола Петрович в свою чергу здався, побачивши, з якою готовністю дівчина намагається бути корисною кожному в першій-ліпшій справі. Дещо натягнутими і дивними залишалися тільки взаємини між Галею і Соколом. Геолог помітно конфузився і уникав розмов; Галя ж, здавалося, просто не помічала цього і поводилася з Вадимом підкреслено байдуже.

Вечеряли всі разом. Галя спробувала чесно виконувати взяті на себе зобов’язання і їсти «найменшу крихітку». Але Риндін поставив перед нею велику бляшанку консервів і багатозначно сказав:

— Ану, їжте, дівчино! У нас тут треба добре годуватися. Ми мусимо прибути на Венеру міцними і здоровими. А тому — щоб я більше не чув цих ваших розмов про «голодне тренування», зрозуміло?

— Це розпорядження чи побажання, Миколо Петровичу? — цілком серйозно спитала Галя.

— Звичайно, розпорядження. А що?

— Ну, коли розпорядження, то я, як дисциплінований член екіпажу, не маю права сперечатися. А коли б не розпорядження, тоді…

Втім, Галя не закінчила, зануривши кирпатий ніс до бляшанки: консерви так чудово пахли, особливо для дівчини, яка нічого не їла майже цілу добу.

Умовна ніч минула швидко. Втомлені незвичними відчуттями, мандрівники спали міцно; Риндін, Сокіл і Ван Лун у своїх гамаках, а Галина Рижко — на найм’якшій з перин, прямо в повітрі, прив’язавшися до стіни. Лягаючи, вона ще спитала:

— Кінець кінцем, навіщо зараз оці гамаки? Адже в повітрі спати аж ніяк не гірше.

— Не гірше, але незручно. Найменший рух повітря, який спричиняє наша потужна вентиляція, понесе вас по каюті. Отож, краще прив’яжіться міцніше, — відповів їй Риндін. Проте Галя не відгукнулась. Вона вже спала.

Микола Петрович прокинувся першим. Він розклав у навігаторській рубці рисунки і схеми, включив прилади, щоб ще раз перевірити курс корабля. Власне, цим мусив займатися, як штурман астроплана, Ван Лун. Але Микола Петрович не хотів будити товариша: хай молодь добре відпочине! Адже ж і Ван Лун, і Сокіл несли сьогодні по черзі першу нічну вахту на астроплані.

Він включив екран перископа, який дозволяв за допомогою системи дзеркал оглядати весь небозвід, і насамперед скерував перископ назад, туди, де в міжпланетному просторі залишилася планета Земля. На великому чотирикутному екрані перед ним чітко вималювалася казкова картина.

Чорне бездонне небо, всипане яскравими іскрами зірок. І на ньому — величезний, трохи щербатий з одного боку блакитнувато-зеленуватий диск, вкритий великими білими, неправильної, примхливої форми плямами. Ці плями повільно, ледве помітно пересувалися по диску, то ховаючи за собою деяку його частину, то, навпаки, дозволяючи бачити окремі ділянки. І тоді ставали видимими знайомі обриси суходолів і океанів… Так, це була мила, рідна Земля, від якої астроплан відлітав все далі й далі, линучи до Венери.

Дивне видовище, в реальність якого трудно було повірити! Ось відкрилися на мить і знову затяглися хмарами глибоко порізані обриси Європи. Піренейський півострів… Британські острови… Хмари весь час заважали, — як щільно вони обгортають Землю! Ось Апеннінський півострів… Але головне: де ж наш великий Радянський Союз?.. Де ти, Батьківщино, до якої весь час прагнуть думки і почуття твоїх вірних синів, що летять у