Рольф Бломберг - Золото і анаконда

були цілком упевнені, що знайшли справжній слід, і ми, здається, йшли тим самим шляхом! Переходячи ущелину, один з них упав і розбився на смерть. Тоді другий повернувся назад. Про все це написана в одній англійській книзі, виданій вісімдесят років тому. Отже, все, що вона говорила, підтвердилося!

— Хто вона?

— Ворожка.

І тут я довідався, в чім справа. Моя теща знала в Кіто одну ворожку, про яку йшла слава, що вона просто надзвичайно вгадує майбутнє. Теща взяла з собою до неї Андраде; мене вона не насмілилася запросити, знаючи, що я ставлюся до віщунів без належного довір’я.

— Оцей чоловік лаштується в подорож, — сказала теща ворожці. — Чи йому пощастить там?

Ворожка засвітила свічку, довго дивилася на вогник, потім почала казати:

— Це буде важка подорож по цілком дикій країні. Доведеться прорубувати собі стежку крізь хащі, брести через болота й річки. Багато хто ходив цим шляхом, шукаючи щось, але ніхто не знайшов. Тепер я бачу, що це таке! Золото, золото стародавніх інків. Золото поганців. Найближче до нього було двоє чоловіків. Вони знайшли справжній слід. Але один із них упав в ущелину, а другий повернувся назад. Я бачу, що й ви (ворожка показала кістлявим пальцем на Андраде) з трьома іншими були біля тієї самої ущелини. Однак вам не пощастило спуститися в неї. І не пробуйте! Бо буде лихо. Обійдіть навколо, так ви легше дістанетесь до скарбу. Але будьте обережні!

— Вона просто читала твої думки! — сказав я Андраде.

— Де там читала! Я ж нічого не знав ще про тих двох шукачів скарбів, навіть не чув про них! І стара, звичайно, теж не знала. Ні, називай це читанням думок, обманом або чим собі хочеш, але я вірю в її віщування!

І у визначений день почалася наша третя експедиція. Я вважаю, що маю право казати «наша», хоч сам не брав у ній участі. Мені довелося спішно виїхати до Швеції у справах. Але фінансував експедицію я, як і передбачалось нашою угодою. Замість мене в похід вирушив мій добрий приятель. Шукачі мали взяти з собою найновіший апарат, що з допомогою електромагнітного випромінювання визначає, де лежать метали. Апарат прибув у Кіто вчасно — про це подбав Густав Альгорд, — а от батареї до нього чомусь не прийшли. В Андраде не вистачило терпіння чекати на них, і він узяв замість апарата звичайний чарівний прутик.

І ось я, нарешті, одержав від нього листа. Мушу признатися, що я трохи хвилювався, коли розпечатував його.

Андраде просив мене негайно виїздити в Еквадор.

«Я знайшов місце, яке ми шукали, — писав він. — Прутик показав, де лежить скарб. А втім, я й так знав, що прийшов туди, куди слід. Все до дрібниць відповідає дерротеро Вальверде. Але я не міг, та й не хотів докладніше досліджувати те місце, тому що не покладався на своїх супутників і не мав потрібних інструментів. Повертайся якнайшвидше!»

Що я мав думати? Може, справді я мільйонер?

Ви, мабуть, співчутливо посміхаєтесь.

Але скажіть самі: коли б у мене не було переконливих доказів, що скарб Вальверде справді існує, хіба я витрачав би так багато зароблених важкою працею грошей на його пошуки? Хіба б я так мучився і ризикував життям у льянганатських хащах? А якщо скарб хтось колись має знайти, то чому не Андраде і я? Звичайно, такий випадок може здатися майже неймовірним. Але такою ж неймовірною здається можливість виграти найбільшу суму в лотереї — проте хтось же все-таки виграє її!

Однак експедиція коштує грошей, а. щоб дістати їх, мені треба було працювати, і працювати там, де справді щось можна заробити. Тому як мені не хотілось, я не міг повернутися першим же літаком в Еквадор. Я їздив тоді по Швеції з лекціями, до того ж мені запропонували одну цікаву роботу, що якраз мала дати необхідну суму.

Я написав Андраде і попросив його почекати на мене, пояснивши, як склалися обставини.

Поки ми разом добудемо золото, я мав спіймати в Амазонас величезну змію.

10
НЕВДАЛА КІНОЕКСПЕДИЦІЯ

Одного дня, в той час, як Андраде знову долав важкий шлях в Льянганаті, до мене в Швеції завітали працівники кіно — режисер Торгні Андерберг і оператор Вальтер Буберг. У них з’явилась одна цікава ідея, і вони хотіли порадитися зі мною, йшлося про зйймки повнометражного документального фільму. Мені запропонували очолити кіноекспедицію, і я радо погодився. Вони обоє були впевнені, що їхня ідея зацікавить кінокомпанію, і тим самим питання фінансів буде вирішено. У всіх моїх попередніх експедиціях основною проблемою були кошти, а тут мені раптом пропонують таку цікаву подорож та ще й сплачують усі витрати! Звичайно, я відразу погодився.

Але де саме зніматиметься фільм? Це мав вирішити я з однією умовою, що в фільмі буде показано якийсь мало вивчений народ і рідкісних тварин серед тропічної природи.

— Амазонас, — запропонував я.

— Ол райт, нехай буде Амазонас, — погодився Торгні Андербег.

Із попередніх мандрівок у безмежні джунглі в басейні найбільшої в світі ріки я знав, що там для кінооб’єктива скільки завгодно цікавого матеріалу. Разом з одним земляком, Х’єллом фон Шнайдером, який завідує історико-природничим музеєм у Попайяні, я вже намітив подорож у південно-східну Колумбію. Там, у басейні приток Амазонки Путумайо та Какети, лежить область, тваринний світ якої дуже мало вивчений. Особливо мене цікавила анаконда — гігантська змія, про яку ходить так багато різних чуток. Найбільші анаконди трапляються саме в тій місцевості, куди ми хотіли поїхати. Спіймати найбільший екземпляр цієї гадюки — хіба може бути щось цікавіше! Думка зробити гігантську змію головною дійовою особою фільму захопила і Андерберга, і Буберга, тому вони відразу ж пристали на мою пропозицію. Торгні Андерберг тут же назвав наш майбутній фільм «Анаконда».

Спочатку все нібито складалося якнайкраще. Компанія «Нурдіск Тунефільм» дуже зацікавилась нашим планом і взяла на себе всі витрати. Ми стали посилено готуватися