Емма Йосипівна Вигодська - Небезпечний утікач

чогось чекали. У місті не спали з чотирьох ранку; купці сумнівалися; відчиняти чи не відчиняти крамниці? У Шайтан-Пара й зовсім ніхто не лягав. Що б там не приніс цей день іншим, а мешканцям Шайтан-Пара — кварталу злидарів — цей день міг принести тільки визволення.

На міській стіні, з боку річки, ще до сходу сонця зібралася юрба. Всі дивилися на Джамну, на плавучий міст, на білу стрічку дороги, що вела до Мірута.

О дев'ятій ранку далека хмарка куряви знялася над рівним шляхом.

— Вони, вони! — кричали люди.

Хмарка наближалась. Тепер уже добре було видно: велике військо — декілька тисяч чоловік — іде до переправи.

Ось голубі мундири соварів замиготіли крізь куряву — кіннота йде попереду.

Усі в білих чалмах, — кінні совари познімали осоружні ківери, пов'язали голови білим полотном, — усі в білих чалмах, рівним строєм, по чотири в ряд.

— Вони, вони, повстанці!.. Дивіться, дивіться!..

Кіннота підходить до мосту через Джамну. Люди завмерли на стіні.

Ось перші ряди кавалерії ступають на плавучий міст. Хисткі дошки дрижать під копитами коней. Долітає пісня, завзята пісня повстанців.

 — Дивіться, дивіться! Митного урядовця в білому кашкеті кинули у воду! Ось вартові біля митниці, покидавши карабіни, пропускають соварів!.. Дивіться, дивіться!..

На баштах Делі — загадкова тиша. Чи стрілятимуть з гармат по повстанцях? Як зустріне їх варта біля міських воріт?

Сьогодні вартує по місту Тридцять восьмий піхотний, славнозвісний Тридцять восьмий, той самий, який п'ять років тому повстав проти своїх офіцерів і відмовився їхати морем на завоювання Бірми. Чи знайдеться сьогодні у фортеці хоч один сипай, який послухається офіцерської команди і піднесе запал до зарядженої гармати?

Передова колона вже під стінами міста. Гончарі, водоноси, шевці, лимарі, ковалі дивляться зверху. Чи відчиняться ворота фортеці перед повсталими полками?

Як одна людина, затаївши віддих, всі дивляться з міської стіни.

Ворота навстіж. Радісні крики біля воріт. Варта стріляє в повітря — салют!.. Варта розступається, перші ряди кінноти вступають у місто.

— Ха-ла-а, Делі!.. Ха-ла-а, Мірут!..

Гарматний постріл. Ще й ще. З усіх башт стріляють в повітря.

Гармати Делі салютують повстанцям.

Радісний багатоголосий крик на стіні: «Ха-ла-а!» — Юрба шаленіє й махає руками:

— Привіт вам, брати!.. Бхай-банд!..

За кавалерією йде піхота, ланцюжком набігаючи на міст, ламаючи, а потім знову вирівнюючи ряди. У червоних формених куртках, з барабанним боєм, з розгорнутими прапорами, як на параді. Біля самого берега сипаї плигають у воду, добираються плавом, убрід. Радісний крик чути гучніше, ось і другі ворота розчинилися з боку річки. Що таке? Та це ж палацові ворота! І правитель Делі, Бахадур-шах, разом з повстанцями! Ха-ла-а, Бахадур-шах!

Селяни йдуть по мосту. Райоти Індії, в одежі кольору дорожнього пилу, у синіх домотканих тюрбанах. Списи, відточені каменем, блищать на сонці, колишуться довгі саморобні піки. Райоти, як брати, пліч-о-пліч крокують з піхотою.

— Салаам!.. Райоти Бхагпута! Привіт вам!..

У завулку Сурмачів розмірений тупіт, крики. Це П'ятдесят четвертий тубільний полк вийшов із своїх ліній.

Сипаї П'ятдесят четвертого товпляться на видному місці біля північної стіни.

— Хто вам дозволив вийти із своїх приміщень?.. Зрада! Бунт!..

Полковник біжить до них навскоси, через плац, він на ходу застібає ремінець шолома.

Сипаї чують, як галасує юрба по той бік стіни — вітає повстанців. Ось перші совари з'явилися з-за рогу вулиці.

— Вогонь по бунтівниках!.. — командує майор. Сипаї підкидають рушниці. Тільки один раз встигли прокричати офіцери команду. Декілька пострілів — і полковник убитий, вбиті два лейтенанти; майор тікає, перескочивши через глибокий рів, шукає порятунку за мурами міста.

Офіцери тікають! Прийшов кінець владі саїбів…

— Ха-ла-а! Панування ферінгів скінчилося! — радіє юрба.

П'ятдесят четвертий поспішає на з'єднання з мірутськими полками. Сипаї Делі й совари Мірута зустрічають один одного й обнімаються, як брати.

— Делі наш!.. Кінець прийшов саїбам!.. Бхай-банд!..

Вузька вулиця по цей бік міських воріт уже не вміщує всіх, хвилею напирає юрба, і передня колона повстанців виходить на головну вулицю міста — Срібний Базар.

У палаці — розгубленість. Бахадур-шах і радий і не радий повстанцям. Англійці тікають — це добре; але вони ще можуть повернутись. Тремтячими руками правитель Делі надягає своє парчеве вбрання. Він дає наказ— розчинити ворота, що ведуть до річки, і зачинити ворота у місто. Старий шах не знає, що йому робити.

Декілька англійців з міста шукають порятунку в палаці. Внизу під сходами, що ведуть до покоїв шаха, стоїть Фрезер, головний управитель міста, кат мусульман та індусів — найбільший саїб серед саїбів. Капітан Дуглас — начальник двірцевої варти — піднімається вгору сходами. Він просить Бахадур-шаха заховати англійців у своїх покоях.

Старий шах, сивий, переляканий, виходить до нього назустріч. Він притримує поли парчевого вбрання над худими старечими ногами, що дрижать з переляку.

— Іди собі, капітане! — говорить Бахадур-шах тремтячими губами. — Якщо я сховаю англійців, повсталий народ уб'є мене.

Унизу чути крики. Хаджі — хранитель шахової печатки — уже заколов Фрезера біля входу. Занадто багато гніву проти гнобителів назбиралося, дуже великі злочини англійців. Юрба біжить наверх. Фрезер убитий, убитий і капітан Дуглас у покоях шаха.

Велика юрба повстанців іде по Срібному Базару. Ткачі, зброярі, каменярі, мідники, бондарі приєдналися до сипаїв, — міська біднота, робочий люд.

— Зброю! — чутно крики. — Захопити зброю саїбів!

Люди юрмляться біля західного тупика вулиці. Тут, за високою стіною, — круглий будинок Арсеналу. Ковалі, сідлярі, гончарі, вантажники, погоничі верблюдів знають, чого еони сюди прийшли. Тут зброя: патрони, рушниці, порох, гармати, снаряди