Олександр Михайлович Кривуля - Філософія: Навчальний посібник.

Навчальна література

1. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. М.: Высшая школа, 1981. - С. 55-91.

2. Чанышев А. Н. История философии древнего мира : Учебник для вузов. - М.: Академический проект, 2005. - С. 49-101.

Додаткова література

1. Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. М.: Наука, ГРВЛ, 1980. - 333 с.

2. Вивекананда С. Философия йоги. Перевод со второго калькуттского издания Я. К. Попова. - Магнитогорск: Амрита, 1992. - 512 с.

3. Гусева И. Р. Джайнизм. М.: Наука, 1968. - 128 с.

4. Завгородній Ю., Луценко Д. “Вайшешика-сутри” Канади (1.1.1-48): переклад та історико-філософський коментар // Філософська думка, 2006, №6. - С. 90-124.

5. Исаева Н. В. Шанкара и индийская философия. - М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. - 199 с.

6. Кочетов А. Н. Буддизм. - М.: Наука, 1983. - 176 с.

7. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). М.: Инсан, 1992. - 208 с.

8. Лунный свет санкхьи. Ишваракришна. Гаудапада. Вачаспати Мишра. Ex Oriente Lux. - М.: Ладомир, 1995. - 326 с.

9. Лысенко В. Г. Универсум вайшешики ( по Собранию характеристик Прашастапады). История восточной философии. - М.: Восточная литература РАН, 2003. - 487 с. Радхакришнан Сарвепалли. Индийская философия. - М.: Академический проект; Альма Матер, 2008. - 1007 с.

10. Рационалистическая традиция и современность. Индия. - М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1988. - 246 с.

11. Рой М. История индийской философии: Греческая и индийская философия. - М: Изд-во иностранной литературы, 1958. - 547с

12. Чаттопадхьяя Д. История индийской философии. - М.: Прогресс, 1966. - 327с.

13. Чаттопадхьяя Д. Локаята даршана: История индийского материализма. - М., 1961. - 327 с.

14. Чаттерджи С., Датта Д. Введение в индийскую философию - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.

15. Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму. - М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. - 426 с.

16. Юнг К.-Г. Йога и Запад // Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991. - С. 223-232.

Античною[37] філософією називають сукупність філософських вчень, що розвивались у стародавній Греції та Риму впродовж майже тисячі років з кінця VII ст. до н. е. і до VI ст. н. е. Колискою європейської філософії є, безумовно, Греція. Колись у зоні, де виникала антична філософія, провідну роль довгий час відігравали єгипетська і месопотамська цивілізації. Самі вони були цивілізаціями землеробського типу а їх оточували племена, що займались скотарством. Що стосується власне Греції, то в найдавніший період значну роль у розвитку цього регіону відігравав о. Крит. На ньому на протязі 11 століть (з XXV до XIV ст. до н. е.) існувала так звана мінойська культура. У економічному відношенні це була морська торгівельно орієнтована цивілізація з тісними зв’язками з країнами Передньої Азії, та особливо з Єгиптом. Десь близько XIV ст. до н. е. вона була зруйнована, ймовірно грецькими завойовниками, чому сприяв і велетенський землетрус у середині XV ст. І все ж мінойська культура, якій було відоме лінійне (складове) письмо, поширилась і на материкову Грецію, де проіснувала, видозмінюючись, до IX ст. до н. е. Ця материкова цивілізація відома у науці під назвою мікенської, похідної від міста Мікени у східному Пелопоннесі. А сам Крит невдовзі після землетрусу був захоплений ахейцями, мешканцями материкової Греції (при використанні археологічної термінології саме їх і називають мікенцями). У творах Гомера ахейці - це самоназва греків героїчного періоду. Близько 1100 р. до н. е. Мікени були зруйновані.

Наприкінці XII-початку XI ст. у Грецію прийшли дорійці, одне з північних грецьких племен. Дорійці остаточно довершили руйнування мікенської цивілізації. Частина завойовників ставала землеробами, а інша частина йшла далі, засновуючи міста, що жили морською торгівлею. Саме у цих містах і почалося народження того величного вкладу у світову цивілізацію, яким може пишатися Греція.

Очищення від міфології, що була дуже поширеною на той час у Греції, йшло досить швидко і вже перед V ст. до н. е. виникаюча філософія звільнилась від неї. Від початку своєрідною рисою античної філософії був її постійний зв’язок з вченнями про природу, і деякий час погляди філософів стосовно природи навіть відіграють вирішальну роль і тому їх часто називали фізіологами[38]. Як для історії давньогрецької науки, так і для філософії є характерною чисельність протонаукових гіпотез і типів філософських вчень. Чим це можна пояснити?

Дехто пояснює це тим, що греки, маючи великі пізнавальні потреби, могли задовольнити їх тільки шляхом спостереження та аналогією і гіпотезою, що теж спирались на спостереження. Оскільки експериментальні методи ще були відсутні, то різноманітні гіпотези, що висувались для пояснення причин явищ, були рівноважними. Для філософії ж численність гіпотез означала багатоманітність типів філософського тлумачення світу.

Однак можна дати й інше пояснення. Феномен старогрецької думки мав характер вибуху, наслідки якого відчуваються досі. Цьому світовому явищу сприяли дві взаємопов’язані події: виникнення полісу і народження раціоналістичного мислення. Численність полісів дає численність типів філософії. Поліси - це незалежні міста-держави, що склалися у Греції