Віктор Маслов - Сам себе катаю

Я буду довго

Гнать велосипед.

Спиню на лузі, де трава духмяна.

Із ніжних квітів

Доберу букет

Єдиній в світі дівчині — коханій.

У кого є велосипед, той знає: він неодмінно звабить у далеку дорогу. Хоч би куди повели його прудкі колеса — за село, до річки чи за межі міста, у прохолодним ліс, а спокуса поїхати далі не даватиме спокою. Уперше я відчув її в сьомому класі, коли пересів із підліткового на дорожній велосипед. Обгасав на ньому усі довколишні сільські дороги, а все тягло кудись далі. Ну хоча б проїхати цілу тисячу кілометрів! 1000… Навіть одне це число навіювало якусь романтичну насолоду. Потім знайшлися серед однокласників і попутники. Ще взимку почали заощаджувати кошти на дорожні харчі. Та настали канікули, і задум довелося відкласти. Комусь випав піонерський табір, когось не відпустили батьки, і наша самодіяльна група розпалася. Не зібралися ми і наступного літа, а пізніше вже було не до велосіпеда. Служба в армії, навчання в університеті, треті трудові семестри і, нарешті робота, робота і робота…

До велосипеда я повернувся, коли вже мешкав у місті. Посприяли цьому відчайдухи-велосипедисти, що вихором проносилися в барвистій лавині машин. Я раз проводжав їх заздрісним поглядом із тролейбусного чи автобусного салону, такого душного в спекотливі години. Заспокоївся, коли придбав спортивно-туристичний велосипед Харківського велозаводу.

Ось уже десять років не розлучаюсь із своїм "Спортом". Їжджу на ньому на роботу весною, влітку й восени. Хоч як дивно, виграю в часі — тривалість маршруту скорочується на 20–25 хвилин. Велосипед цілком замінює мені ранком фіззарядку, чудовий настрій з'являється, як правило, з першого оберту педалей, в дорозі його не псують ні пробки, ні пасажири, ні затримки на зупинках.

Хочу сказати і таке. Велосипед став для мене чудовим організатором дозвіл у вихідні дні. Давайте будемо відвертими, багатьох у суботу чи неділю турбує єдине: як провести вільний час. У медиків з'явився в ужитку навіть специфічній термін — "недільні хвороби". Американські спеціалісти, наприклад, відносять до них… близько 60 симптомів. Це, зокрема, порушення серцевої діяльності в різкої зміни трудового ритму, простудні хвороби від зловживання морозива, до дефекти слуху в юнаків і дівчат після відвідування дискотек, розтягнення зв'язок від багатогодинного користування ігровими автоматами тощо.

Жаданий відпочинок нерідко супроводжується ще й "хворобою" душі. Статистика зафіксувала: тижневий пік депресій та психічних зривів припадає саме на недільний вечір. У вихідні чимало молодих людей нудиться від нічогонероблення, не знаходить собі місця. При цьому майже ніхто не вбачає у цьому винні саме себе. Поміж тим психологи вважають, що вільний час — це та ж робота, як треба вміти виконувати. Не виключаючи інших видів проведення дозвілля, хочу запевнити, що, маючи велосипед, ви не тільки забезпечуватимете собі корисний відпочинок, а й гарну розрядку, радість, виняткове вдоволення і премилий настрій. Усі, хто відпочиває на велосипеді, ніколи не назвуть неділю сірим, не цікавим і нелегким днем. Година, проведена за педалями в парку або за містом, — і того досить, щоб "очиститися духом". Тоді і будь-яка домашня робота і душі. Бо за що б не брався — усе робиться з легкої руки. Дорослим я оцій велосипед ніби по-новому, глибше і рідніше.

Неабиякими щедротами обдаровує велосипед у туристичній мандрівці. Сам я довідався про це від непогамовних велотуристів. Ось тоді, власне, й ожила в мені давня мрія — гайнути й собі кудись… І коли трапилася нагода провести свою відпустку на велосипеді, скористався нею, не вагаючись. Маршрут обрав такий: Київ — Житомир — Новоград-Волинський — Ровно — Луцьк — Ковель — Брест — Слонім — Ліда — Шяуляй — Рига. Завершити його мав на розлогому узбережжі Балтійського моря. Так запраглося подихати просторами озерної лісової Волині, пройнятися діловитою красою Прибалтики, а ще неодмінно бувати в місті мрії — Велограді, про який так поважно відгукується велосипедний народ. Отож і вибрав шлях, щоб власними очима оглянути "двоколісне князівство XX століття".

Досвіду не було ніякого, і туристичну азбуку довелося пізнавати, так би мовити, на ходу. Труднощі настали, як тільки виїхав за місто. Я поклав собі проїздити щодня не менше 150 кілометрів, і перший день мав стати добрим зачином. Якби ж то! На трасі перестрів шалений, пружинистий вітер, який невмолимо відштовхував назад. Попервах поєдинок із вітровієм дещо забавляв, але через годину несамовитий висвист у вухах, змішаний із гуркотом коліс і двигунів обганяючих автомобілів, почав дратувати. Десь на тридцятому кілометрі довелося з'їхати на узбіччя, бо геть вибився із сил. Відпочиваючи в придорожній зеленій смузі, збагнув свою поразку: надто громіздкою була екіпіровка. Окрім одномісного намету, прихопив із собою півпудовий рюкзак. Хочеш не хочеш, мусив розкласти на траві своє спорядження і провести своєрідну інвентаризацію. Залишив в рюкзаку лише речі першої необхідності.

Чіткий алгоритм виробив на третій день, задумані добові кілометри давалися легше. Що не кажіть, а самодіяльний туризм має свої чари. Ви вільні заглянути вбудь-яке село, що приглянеться по дорозі чи на карті, і заїхати в такі місця, на такі пейзажі, куди ще не прокладено офіційного маршруту.

На ночівлю зупинявся у прилісках та гаях, які облюбовував поодаль від гомінкої траси. Розставляв намет, готував нехитру гарячу вечерю. Палахкотливе вогнище, розведене з опалих гілок, служило мені за романтичного співрозмовника тихої, безгомінної ночі. З ним ніколи не почувався самотнім чи обділеним на затишок. Перед сном встигав почитати книжку. Через щемну втому засинав швидко і спав навдивовижу мало — не більше п'яти годин. Прокидався від милозвучного пташиного різноголосся. Кілька гімнастичних вправ — і свіжий, бадьорий, м'язи бринять, немов натягнуті струни… Не раз дивувався цим метаморфозам після лісових ночівель. Адже залишаючи ввечері сідло, чомусь був певен, що вранці не піднімусь на нього. Дерев'яніли ноги й руки, гуло все тіло від утоми. Та прокидався — і не впізнавав себе. Легкий сніданок — а це, як завжди, бутерброд і чай І "прикуску з ізюмом (цукор — обтяжливий баласт) — і знову в путь.

Виявляється,