Микола Гоголь - Ревізор

С у д д я (висуваючи потроху вперед стиснутий кулак. Набік). Господи боже! не знаю, де сиджу, наче шпилька під тобою.

Х л е с т а к о в. Що то у вас в руці?

А м о с Ф е д о р о в и ч (розгубившись і впускаючи на підлогу асигнації). Нічого.

Х л е с т а к о в. Як нічого? Я бачу, гроші впали?

А м о с Ф е д о р о в и ч (тремтячи всім тілом). Але ж ні. (Набік). О боже! от уже я й під судом! і візка підвезли схопити мене!

Х л е с т а к о в (підіймаючи). Так, це гроші.

А м о с Ф е д о р о в и ч (набік). Ну, всьому кінець — пропав! пропав!

Х л е с т а к о в. А знаєте що? дайте їх мені позичково.

А м о с Ф е д о р о в и ч (поквапливо). Аякже, якже... з великою охотою. (Набік). Ну, сміливіше, сміливіше! Вивозь, пресвята мати!

Х л е с т а к о в. Я, знаєте, в дорозі витратився: те та се... А втім, я вам із села зараз їх пришлю.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Даруйте, як можна! і без того, це така честь... Звісно, слабкими моїми силами, ретельністю і щирістю до начальства... постараюся заслужити... (Підводиться з стільця. Виструнчившись і руки по швах). Не смію більше непокоїти своєю присутністю. Не буде ніякого наказу?

Х л е с т а к о в. Якого наказу?

А м о с Ф е д о р о в и ч. Я розумію, чи не дасте якого наказу тутешньому повітовому судові?

Х л е с т а к о в. Навіщо ж? Адже мені ніякої нема тепер у ньому потреби; ні, нічого. Щиро дякую.

А м о с Ф е д о р о в и ч (вклоняючись і йдучи, набік). Ну, місто наше!

Х л е с т а к о в (коли він пішов). Суддя — хороша людина!

Ява IV

Хлестаков і Поштмейстер.

П о ш т м е й с т е р (входить, виструнчившись, у мундирі, притримуючи шпагу). Маю честь рекомендуватися: поштмейстер, надвірний совітник Шпекін.

Х л е с т а к о в. А, ласкаво прошу! Я дуже люблю приємне товариство. Сідайте. Адже ви тут завжди живете?

П о ш т м е й с т е р. Так, завжди.

Х л е с т а к о в. А мені подобається тутешнє місто. Звісно, не так людно — ну, що ж? Адже це не столиця. Чи ж не правда, адже це не столиця?

П о ш т м е й с т е р. Цілковита правда.

Х л е с т а к о в. Адже то тільки в столиці бонтон31 і нема провінціальних бевзів. Як ваша думка, чи не так?

П о ш т м е й с т е р. А так. (Набік). А він, одначе ж, нітрохи не гордий: про все розпитує.

Х л е с т а к о в. Але ж, одначе, признайтесь, адже і в маленькому місті можна прожити щасливо?

П о ш т м е й с т е р. А так.

Х л е с т а к о в. На мою думку, що треба? Треба тільки, щоб тебе поважали, любили щиро — чи не правда?

П о ш т м е й с т е р. Цілком справедливо.

Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, радий, що ви однієї думки зо мною. Мене, звісно, назвуть диваком, але вже в мене такий характер. (Дивлячись в очі йому, говорить про себе). А попрошу-но я в цього поштмейстера позичково. (Вголос). Яка химерна зо мною пригода: в дорозі зовсім витратився. Чи не можете ви мені дати триста карбованців позичково?

П о ш т м е й с т е р. Чому ж? матиму за найбільше щастя. Ось, прошу вас. Від серця готовий служити.

Х л е с т а к о в. Дуже вдячний. А я, скажу вам, смерть не люблю відмовляти собі в дорозі, та й навіщо? Чи не так?

П о ш т м е й с т е р. А так. (Встає, виструнчується і притримує шпагу). Не сміючи далі непокоїти своєю присутністю... Чи не буде якого зауваження в галузі поштового управління?.

Х л е с т а к о в. Ні, нічого.