Роальд Даль - Джеймс і гігантський персик

цілий день буде грати.

А дітям як весело гратися з ним,

За ноги його лоскотати,

Він зразу стає, наче п’яний у дим,

Та ще й починає стрибати.

(«Він класний, — сказав поліцейський шериф.

— Візьму його, може, до хати».)

Ну, а тепер, дозвольте, я

Представлю вам Світлячку.

Вона чудова, з нею ви

Не впадете у сплячку.

Її так легко причепить

На стіни чи на стелю,

Вона осяє вам за мить

Кожнісіньку оселю!

Хоч замість лампи у торшер

Її вам не вкрутити,

Зате за світло відтепер

Не будете платити!

А це ось пані Павучиха,

Вона завжди спокійна й тиха,

Просила передати вам,

Що бідну Мушку Цокотушку

Вона вщипнула лиш за вушко

Й не винна, що такий бедлам

Тоді зчинився, бо в цілому

Вона не зичить зла нікому,

Любов для неї — головне.

Я ось що хочу вам сказати:

«Не можна павука вбивати,

Бо це — дикунське і дурне!»

(Пожежники почервоніли,

А поліцаї відповіли:

«Ні ні, ми робимо це не!..»)

А це — Зозулька, і вона найкраща з нас, достоту,

Приємна, лагідна, ясна під час всього польоту.

Зозульку вдома ждуть-пождуть чотириста малят,

Наступний персик привезе сюди цих зозулят.

(Шериф одразу закричав: «Летіть до нас, малята!»,

Ну, а пожежник заходивсь фокстрота танцювати.)

Ну, і нарешті Шовкопряд,

Негордий, все плете підряд!

Тепер ви знатимете,

Що майстра кращого ніде

У світі не знайдете.

Пряде він геніально,

Миттєво й унікально!

Від Індії до Парагваю

Таких шовків не пам’ятаю!

Англійській навіть королеві

Він сукні виткав недешеві

Для королівського весілля.

А вчора ось на новосілля

Просив його ваш президент,

Щоб він прийшов хоч на момент!

(«Яка чудова новина! —

Кричить шериф. — Несіть вина!»)

А люди заревли ураз:

«Друзяки, злазьте вже до нас!»

38

Не минуло й п’яти хвилин, як усі друзі спустилися додолу, а Джеймс почав схвильовано розповідати про їхні пригоди натовпу приголомшених урядовців.

І ось раптово всі, хто прилетів на персику, стали героями!

Їх усіх урочисто повели до міської ратуші, де промову на їхню честь виголосив мер Нью-Йорка. А доки він її виголошував, ціла сотня верхолазів, екіпірованих мотузками, драбинами і ще бозна-чим, видерлися на самісінький вершечок хмарочоса, зняли зі шпиля гігантський персик і опустили його на землю.

А тоді мер гукнув:

— Пропоную влаштувати святковий парад на честь наших дивовижних гостей!

І ось сформували цілий святковий кортеж, а попереду в розкішному відкритому лімузині сиділи Джеймс і його друзі.

Услід за ними везли гігантський персик. Робітники швиденько підняли його кранами й гаками на величезну вантажівку і він собі там їхав, такий самий величний, гордий і відважний, як завжди. Певна річ, там, де його проштрикнув шпиль хмарочоса «ЕмпаєрСтейт», зяяла чимала діра, але хто тепер на це зважав — на це і на те, що на вулицю постійно скрапував персиковий сік?

Зразу за персиком їхав, ковзаючи колесами у персиковім соку, лімузин мера, а за меровим лімузином ще близько двадцяти лімузинів з найповажнішими мешканцями міста.

А юрби людей навкруги аж шаленіли від збудження. Люди визирали з вікон хмарочосів, кричали, верещали, плескали в долоні, кидали смужки золотого паперу й конфеті, а Джеймс зі своїми друзями стояли в машині й махали всім руками.

І ось тоді сталася доволі цікава річ. Кортеж поволі рухався уздовж П’ятої авеню, коли це з натовпу вибігла малесенька дівчинка у червоній суконочці й закричала:

— Ой, Дзєльмьсь, Дзєльмьсь! Будь ляська, мозьна мені кусьнути манюній сьматоцьок твого цудовогопельсіка?

— Пригощайся! — крикнув їй у відповідь Джеймс. — Їж скільки влізе! Він все одно колись зіпсується!

Не встиг він договорити, як з натовпу вирвалося, мабуть, з півсотні дітлахів і кинулися бігти вулицею.

— І нам теж можна? — запитували вони.

— Звичайно, можна! — відповів Джеймс. — Частуйтеся всі!

Діти застрибнули на вантажівку, оточили гігантський персик, як ті мурахи, і почали пригощатися. Новина про це швидко розлетілася містом, і дедалі більше дівчаток і хлопчиків збігалися звідусіль і долучалися до цього бенкету. Невдовзі за персиком, що повільно рухався по П’ятій авеню, вишикувалася ціла дитяча процесія завдовжки з півтора кілометри. Це було таке фантастичне видовище! А для Джеймса, який раніше ніколи й не мріяв побачити стількох дітей, це була найщасливіша пригода, яка будь-коли з ним траплялася.

Коли ж нарешті парад скінчився, від гігантського персика зосталася тільки величезна руда кісточка, що стояла на вантажівці, облизана до блиску десятками тисяч завзятих маленьких язичків.

39

Так і закінчилася ця подорож. Але життя наших мандрівців на цьому не скінчилося. Усі вони розбагатіли й досягли успіху у своїй новій країні.

Стоніжка стала віце-президентом з торгівлі у величезній взуттєвій фірмі.

Черв’яка, що мав чудову рожеву шкіру, найняла одна компанія, що виготовляла жіночі креми для обличчя, рекламувати її вироби по телебаченню.

Шовкопряд і пані Павучиха навчилися виробляти замість шовку нейлон, заснували удвох фабрику й почали випускати канати для канатоходців.

Світлячка-Хробачка стала освітлювати зсередини смолоскип на статуї Свободи, і завдяки цьому місто заощаджувало щороку величезні кошти на електроенергію.

Старий-Зелений-Коник став музикантом Ньюйоркського симфонічного оркестру, і його виконання викликало шалене захоплення у слухачів.

Зозулька, яка все своє життя боялася, що її будинок згорить, а діти загинуть у полум’ї, одружилася з начальником пожежного департаменту і прожила з ним довге й щасливе життя.

А величезну персикову кісточку виставили на найпочеснішому місці в Центральному парку, і вона стала одним з найславетніших монументів. Хоча це був не тільки славетний монумент. Це був також славетний будинок. І в цьому славетному будинку мешкала славетна людина — сам ДЖЕЙМС ГЕНРІ ТРОТТЕР.

Тож будь-якого дня ви могли підійти й постукати у двері, що завжди були для вас відчинені, і вас завжди запрошували зайти всередину й оглянути славетну кімнату, у якій Джеймс уперше зустрів своїх друзів. А іноді, якщо комусь дуже щастило, той міг побачити там, скажімо, Старого-Зеленого-Коника, що затишно вмостився в кріслі біля каміна, або Зозульку, що заскочила на чай і дружні баляндраси, або Стоніжку, що прийшла похвалитися новою партією надзвичайно елегантних черевичків.

Кожнісінького дня сотні й сотні дітей зблизька і здалека прибували в це місто, щоб побачити у Центральному парку розкішну персикову кісточку. А Джеймс Генрі Троттер, який, якщо пригадуєте, був колись найсумнішим