Олександр Бугай - Замах на Селену

тіней, що винирнули з бокової алеї парку. Вони ішли назустріч м’якою вкрадливою ходою. Зрозумів: доброзичливці так не ходять.

Довкола ні душі. Накрапує дощ. Ліхтарі ледь поблискують. Дорогу перегородив товстий, кряжистий, з круглою лисою головою, маленькими блискучими очима.

Ліворуч спинився високий, худорлявий. М’яке волосся спадає на плечі, вузькі прямокутники бакенбардів торкаються кутиків вуст, над тоненькою верхньою губою, наче намальовані, філігранні вусики. Третій став праворуч. Широкі плечі і тулуб складають квадрат, який опирається на дві коротенькі ноги. Підборіддя теж квадратне, навіть великі очі під зігнутими в кут волохатими бровами здаються квадратними.

— Всі цінності — на лапу, — владно хрипким голосом сказав товстун, піднісши кулак-гирю на рівень Сергієвих очей.

Зрозумів, що одними грошима не відв’яжеться. Вигляд у нападників агресивний. Їм, певно, треба більшого, навіть, якщо роздягнуть, і цього не буде досить. Поряд стиха б’ється об кам’яну дамбу почорніла хвиля ставу. На доріжці ані душі. І тут Сергія осінила думка: використати для захисту явище телекінезу, яким ще ні разу не користувався. Але для цього необхідно на три хвилини відключитися від зовнішнього світу. І хоча в такій ситуації це майже неможливо, іншого виходу немає. Тому спокійним голосом сказав:

— Панству потрібні мої скарби? — і неспішно засунув руку в бокову кишеню куртки.

Сам же переключив свою свідомість в стан внутрішнього самоспоглядання.

— Дєтка! Не тягни, — побачивши Сергійову неквапливість, вишкірився патлатий і вхопив за бартки.

— Швидше, витрушуйся! — верескнув жіночим голосом квадратний і відвів руки патлатого: мовляв, не заважай.

В цей час Сергій уже був повністю занурений в стан трансцендентальної медитації. Його руки самі машинально нишпорять по кишенях. Спочатку видобув гаманець і тицьнув у розчепірену долоню товстуна. Потім випотрошив кишеню, де були ключі та декілька пожмаканих банкнот і сунув їх патлатому.

Втретє запорпався в кишенях штанів, по черзі вивертаючи їх і завертаючи назад, щоб загаяти якомога більше часу. А в ці хвилини магічний ланцюжок закодованих слів все глибше проникав у кожну клітиночку власного тіла. Ще секунду, ще декілька мпттєвостей і завдання буде виконано. Ось він бачить внутрішнім зором хромосоми, обсипані нескінченними ланцюжками бусинок генів. Це — молекули ДНК, у яких зберігається програма побудови його власного тіла, його життя і смерті, його долі близької далекої. Ще мить і він уже бачить роздільно атоми, а їх біля двохсот мільйонів у кожному гені. Ще мить і внутрішній зір досягає атомних ядер. Ось вони — протони і нейтрони — альфа і омега світобудови! Вони живуть у просторі, відмінному від тривимірного. Вони нехтують спеціальною теорією відносності геніального Ейнштейна, бо обертаються довкола власної осі зі швидкістю в шість разів більшою від світлової! Така швидкість і спричинює появу земного тяжіння. Настав час магією таємничого ряду слів зменшити цей рух до нуля. І це йому вдалося! Магічна дія слова спрацювала! Він досяг контакту з ядрами атомів у кожній клітиночці власного тіла і сталося чудо. В ту мить, коли патлатий в нервовому нетерпінні обхопив жертву обома руками, щоб кинути в прохолодну воду ставу, Сергій відчув велетенський приплив сил.

Ривком вивільнив праву руку І повів нею поза спиною нападника. Товстий ойкнув і, відлетівши метрі зо три, грюкнувся лантухом на асфальтівку.

Квадратний вхопився за живіт і, двічі перевернувшись через голову, розпластався навзнак. Патлатий не зрозумів, що сталося і замешкався. Сергій в наступну мить провів перед його обличчям долонею, Тіло нападника, наче від страшного удару, обм’якло і хляпнувся біля Сергієвих ніг.

За якусь хвилину троє грабіжників були прикуті до асфальтової доріжки. Вони не мали можливості навіть поворухнутися. Невидима плита притискала їх до землі.

Зібравши свої пожитки, Сергій спокійно побрів додому.

* * *

— Шановні колеги! — Сергій вирішив повідомити про своє відкриття на засіданні «Товариства зв’язків з інопланетянами». — Як вам відомо, на атомне ядро не діють ні підвищені температури навіть до тисячі градусів, ні найбільший досі одержаний тиск, ні найпотужніші магнітні поля. — Обвів поглядом залу і продовжив: — Я знайшов спосіб безпосереднього контакту з атомними ядрами!

— І який результат цих контактів? — запитав активний відвідувач клубу Петро Зось.

— І ті ядра почали вас покірно слухатися? — в’їдливо перебив молодий астрофізик Андрій Бойко. — Як же виглядає той пристрій, яким ви орудуєте з ядрами?

— Ніякого пристрою не потрібно, — спокійно відповів Сергій.

Він знає, що своїм повідомленням викличе недовіру, тому заздалегідь приготувався до наглядного експерименту.

— Ще з давніх-давен, — продовжує Сергій, — різного роду ясновидці та шамани користувалися медитаційними прийомами, під час яких незрозумілим набором слів досягали прямого контакту з власним енергетичним біополем. В результаті творили різні чудеса. В моєму відкритті ніякого чуда немає. Мій пристрій — це слова, якими мене вчила розмовляти рідна матуся.

— Але це конкретні слова. І їх треба знати! — аж кричить Петро Зось.

— Так. Вся справа в тому, що я знаю той унікальний ряд слів, яким можна розкривати глибинні таємниці природи. Пригадайте вислів пророка: «Спочатку було слово». І вже потім був створений світ. Отже, слово — це генератор енергії, якого людина може, але, на жаль, ще не вміє використовувати для власних потреб.

— Так, шановні колеги! — продовжує Сергій, він не дав можливості зав’язатися полеміці. — Я знайшов словесний код, яким примушую ядерні частки зменшувати обертальний рух, що й призводить до повної невагомості тіла.

Після цих слів Сергій підійшов до вікна, розчинив його навстіж і на деякий час вкляк, вдивляючись невидимим поглядом в безхмарне небо. Аудиторія очікувала чуда. І це чудо не забарилося. Через декілька хвилин Сергій, відштовхнувшись ногами від підлоги, повис у повітрі спочатку вертикально, потім ледь